Хмельницький нацiональний унiверситет 
 Механізм розрахунків в ЗЕД
Вступ
Програма навчання
Рекомендацiї
Оцiнювання
Лiтература

ТЕМА 2. РОЛЬ БАНКІВ В ОРГАНІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ

2.1. Міжбанківські кореспондентські відносини та система міжбанківських комунікацій.

2.2. Електронні системи міжбанківських розрахунків.

2.3. Система СВІФТ.

2.4. Відкриття та ведення валютних рахунків.

2.5. Купівля банками іноземної валюти для міжнародних розрахунків.

2.1. Міжбанківські кореспондентські відносини та система міжбанківських комунікацій.

Міжнародна, або зовнішньоекономічна, банківська діяль­ність, називається бенкінгом (англ. «Banking» — банківська справа), вона містить такі елементи: іноземні організаційні одиниці банку; міжнародні кореспондентські відносини; банківські валютні пе­рекази; принципи міжнародних банківських кредитів; інші міжнародні банківські послуги. Тобто, бенкінг — це міжнарод­ний банківський бізнес.

Маючи широкий практичний досвід у сфері валютно-фінансових відносин, банки надають своїм клієнтам широкий спектр послуг, серед яких вибір ефективніших форм міжнародних розрахунків, консультації щодо складання платіжних умов зовнішньоторго­вельних контрактів, страхування ризиків, видача банківських га­рантій тощо. Ступінь їх впливу в міжнародних розрахунках за­лежить від масштабів зовнішньоекономічних зв'язків країни, ку­півельної спроможності її валюти, спеціалізації та універсалізації банків, їх фінансового стану, ділової репутації, мережі філій і ко­респондентських рахунків.

Міжнародні розрахунки базуються на проведенні банками рі­зного роду фінансових платежів. Для здійснення платежів, що перетинають кордони, банки відкривають іноземні філії або ра­хунки в банках-кореспондентах за кордоном. Усі великі банки, які активно працюють на міжнародному рівні, мають власні за­кордонні філії у найважливіших торговельних центрах світу — в Нью-Йорку, Лондоні, Токіо, Люксембурзі, Цюріху, Франкфурті-на-Майні, Гонконзі і Сінгапурі.

Однак банки не можуть утримувати власні філії в усіх країнах, з якими їхні клієнти мають ділові контакти, тому для співробіт­ництва з закордонними банками вони встановлюють кореспондентські відносини.

 Здійснення безготівкових розрахунків у господарстві між постачальниками й споживачами продукції породжує взаємні розрахунки між банками.

Міжбанківські розрахунки виникають тоді, коли платник й одержувач коштів обслуговуються різними банками, а також при взаємному кредитуванні банків і переміщенні готівки. Такі розрахунки здійснюються через кореспондентські рахунки, що відкриваються на балансі кожного банку.

Кореспондентські відносини - це договірні відносини між двома або декількома кредитними установами про здійснення платежів і розрахунків одним з них за дорученням і за рахунок іншого. Ці відносини можуть виникати між кредитними інститутами, що перебувають як усередині країни, так і за її межами. У сучасних умовах кожен банк зв'язаний кореспондентськими узами не з одним, а з десятками, а іноді й тисячами банків.

 Кореспондентські відносини можуть існувати між різними типами кредитних установ, у тому числі банками з різних країн: між різними незалежними комерційними банками; між комерційними банками й центральним банком даної країни або інших країн; між центральними банками суверенних держав.

 Зазначені відносини можуть також мати місце між комерційними банками й спеціальними міжбанківськими організаціями типу клірингових (розрахункових) палат.

Класичною формою кореспондентських відносин служать відносини між різними комерційними банками.

Головною операцією великих комерційних банків-кореспондентів є кліринг (взаємний залік) чеків й інших розрахунково-платіжних документів. По мері розвитку банківської системи й зростання значення депозитів банки-кореспонденти стали надавати один одному й інші послуги. Наприклад, великі банки пропонують дрібним банкам послуги з керування активами, надають їм кредити для поповнення резервів. Дрібні банки також, одержують від своїх банків-кореспондентів консультації по інвестиційних і правових питаннях, інформацію про оцінку кредитоспроможності комерційних позичальників, сприяння у підборі кадрів і допомогу в міжнародних операціях. Нарешті, банки-кореспонденти можуть видавати один одному позички, а також співробітничати у видачі великих позичок солідним клієнтам.

 Звичайно невеликі банки відкривають кореспондентські рахунки в більш великих банківських установах. Останні конкурують між собою за відкриття в них міжбанківських депозитів з боку більш дрібних банків, оскільки ці депозити забезпечують великі банки грошовими ресурсами, необхідними для інвестування. Великі банки також можуть установлювати між собою подібні відносини, відкриваючи один одному депозитні рахунки. Розвиток кореспондентських зв'язків дає банку низку переваг, подібних до відкриття нових відділень банку. Але при цьому банк зберігає свою юридичну самостійність і контроль над проведеними операціями .

 При встановленні кореспондентських відносин, особливо із закордонними банками, обома сторонами приділяється велика увага заможності й надійності банків-партнерів. До листа із проханням про відкриття рахунку додаються всі необхідні документи: звіт про діяльності банку, його статут і ліцензія на проведення тих або інших операцій.

 Кореспондентські відносини оформляються обмінними листами або укладанням спеціального кореспондентського договору (угоди), в яких передбачаються порядок й умови виконання відповідних банківських операцій. Розрізняються кореспондентські договори термінові (з правом продовження) і безстрокові.

 При укладанні кореспондентського договору визначаються валюта розрахунків, рахунку для проведення платежів, правила переказу залишку коштів в треті країни, порядок поповнення рахунку, розмір комісійної винагороди й інші умови. Після укладання кореспондентської угоди кредитні установи обмінюються зразками підписів посадових осіб, телеграфним(електронним) ключем, що застосовується для посвідчення дійсності виставлених банками платіжних доручень, тарифами комісійної винагороди й інших документів. Кредитні інститути, кореспондентські відносини, що встановили між собою, називають один одного кореспондентами.

 Існують два види кореспондентських відносин банків: із взаємним відкриттям кореспондентських рахунків і без відкриття таких.

 Кредитна установа може розраховуватися зі своїм кореспондентом по виставленим ним дорученням, по-перше, по рахунку, відкритому даною кредитною установою у кореспондента, або по рахунку, відкритому кореспондентом в даній кредитній установі; по-друге, по рахунках даної кредитної установи і його кореспондента в третій кредитній установі. У першому випадку мають місце відносини між кореспондентами з рахунком, а в другому - між кореспондентами без нього.

 У практиці кореспондентські рахунки відкриваються переважно тими банками, які активно здійснюють перекази, акредитивні, інкасові і інші операції по розрахунках за товари й послуги.

 Якщо учасниками кореспондентських відносин є юридично самостійні комерційні банки або центральні банки різних держав, то кореспондентські рахунки відкриваються ними один у одного на добровільних засадах.

 На більш твердій основі будуються кореспондентські відносини між комерційними банками й центральним банком. Кожен комерційний банк, як правило, повинен мати кореспондентський рахунок у якій-небудь установі національного банку.

 Таким чином, на практиці банки як учасники кореспондентських відносин можуть мати кілька видів кореспондентських рахунків. За допомогою цих відносин банки зв'язуються в єдину систему. Вони як би доповнюють один одного, виступаючи як клієнти один одного.

Кореспондентські міжбанківські відносини — це:

- різноманітні форми співробітництва між двома банками, які базуються на коректному, чесному та узгодженому виконанні взаємних доручень;

- договірні відносини між банками про здійснення платежів, розрахунків та інших послуг, що їх виконує банк за дорученням і на кошти іншого (згідно з банківським законодавством України.

Предметом кореспондентських відносин є ділові відносини між двома банками і актуальні в тому випадку, коли один банк з метою здійснення своїх операцій хоче користуватися послугами іншого банку.

Наявність широкої мережі кореспондентських рахунків надає можливість банкам:

- звернутися за консультацією про торгові і правові звичаї без­посередньо до партнера у відповідній державі;

- одержати довідку про фірми-резиденти цих держав з метою консультації власних клієнтів;

- рекомендувати партнера як адресата-референта;

- рекомендувати третій особі партнера як уповноваженого з пе­ревірки підписів посадових осіб;

- включити банк-кореспондент як посередника у проведення угод по інкасо або акредитиву та ін.

Установлення кореспондентських відносин здійснюється не тільки між банками, що розташовані в різних країнах, а й у межах національних кордонів.

Оформлення відносин між банками в різних країнах відбува­ється по-різному. Наприклад, в Україні та в інших країнах СНД при установленні кореспондентських відносин укладається дво­сторонній договір. У Швейцарії, Англії та інших країнах Європи кореспондентські відносини оформлюються за допомогою листів на ім'я керівництва банку з проханням відкрити коррахунок. Від­криття відносин завжди супроводжується низкою контрольних документів, таких як: річний звіт, баланс, тарифи комісійних ви­нагород за операціями тощо.

На практиці існують дві можливості оформлення кореспонде­нтських відносин банків:

- із взаємним відкриттям рахунків (А-кореспонденти);

- без відкриття рахунків (Б-кореспонденти).

У разі А-кореспондента (рис.1) зв'язок між банками здійс­нюється через кореспондентський рахунок - рахунок для об­ліку розрахунків, які виконує одна банківська установа за дору­ченням і на кошти іншої банківської установи на підставі укладе­ного кореспондентського договору (угоди).

Банки відкривають рахунки в іноземних установах у націона­льній валюті країни-контрагента. На рахунках відображаються всі операції, що здійснюють банки за дорученням своїх клієнтів та за власний рахунок. Оскільки власник рахунку зобов'язаний знати щоденні залишки на своєму рахунку і його стан, то для нього складається виписка, яка відправляється через систему (СВІФТ або телексом чи поштою. Надсилаються також повідом­лення (авізо) за рахунком про проведення відповідних операцій, які містять всю інформацію, необхідну учасникам останніх.

Рисунок 1. Кореспондентські відносини між банками типу А

Банки відкривають один одному рахунки, які поділяються на рахунок „Ностро” і рахунок „Лоро”.

„Ностро” — це кореспон­дентський рахунок, відкритий на ім'я банку в кореспондента (ра­хунок резидента в банку нерезидента).

„Лоро” — рахунок банку-кореспондента, відкритий у себе (рахунок нерезидента в банку резидента).

З метою контролю за станом рахунків „Ностро” і ру­хом коштів на них банк заводить у своєму балансі внутрішній кореспондентський рахунок, на якому дзеркально відображають­ся потоки грошових коштів на рахунках „Ностро”. Це дає змогу банкам оперативно розпоряджатись своїм рахунком, не допускати перевищення лімітів, своєчасно поповнювати рахунок активами.

У багатьох країнах світу на кошти, що перебувають на рахун­ках „Ностро”, відсотки не нараховуються. У зв'язку з цим банки намагаються тримати на рахунках мінімально припустимі залиш­ки, розміщуючи тимчасово вільні кошти на світових ринках позичкових капіталів.

Рисунок 2. Б-кореспондент без відкриття взаємних рахунків.

У випадку відносин з Б-кореспондентом зв'язку через рахунок немає. Тому потрібна третя кредитна установа для перерахунку коштів в іноземній валюті, тобто домовленості про агентські послуги (рис. 2). Зокре­ма, у Б-кореспондента доручення, що надійшли прямо, викону­ються негайно, і тому обов'язково має бути домовленість з тре­тьою кредитною установою про придбання необхідної грошової суми.

Для цього дуже часто між банками взаємно відкриваються кредитні лінії, які полегшують ділові відносини. Наприклад, Чейз Манхеттен Бенк, маючи в себе рахунок Дойчебанку з відповід­ною сумою, може відкрити кредитну лінію Укрексімбанку. При цьому, якщо необхідна сума грошей для виконання доручення Укрексімбанком перевищує суму кредиту, Чейз Манхеттен Бенк може перерахувати вказану в дорученні суму без необхідного покриття (за домовленістю між банками необхідна сума буде перерахована пізніше). Це дає змогу негайно виконати телегра­фне доручення.

До домовленостей, які для партнера означають пільгу, нале­жить також взаємне підтвердження акредитивів, взяття на себе поручительства тощо. Розміри пільг орієнтуються на надійність бан­ку, а також на обсяг його ділового обороту і обмежуються економі­чними і політичними ризиками країни банку-кореспондента.

Окрім проведення платіжних операцій, через кореспондентсь­ку мережу відбувається також обмін інформацією про відповідні країни, їх економічний і політичний стан, надається інформація, які торговельні звичаї існують у країнах, що необ­хідно враховувати при перетинанні товарами кордонів і які при­йнятні умови платежів.

У процесі створення кореспондентських відносин між банка­ми можна виділити кілька типових етапів (рис.3).

На першому етапі відбувається вибір партнера. Інфор­мація про можливого партнера за кордоном збирається через: публікації міжнародних фахових журналів; міжнародну пресу; центральні банки відповідних країн; посольства України у відпо­відних державах, посольства інших держав в Україні; міжнародні організації; клієнтів та їх ділових партнерів; візити представників іноземних банків; візити іноземних банків; річні звіти банків.

Рисунок 3. Етапи створення кореспондентських відносин між банками.

В процесі вибору банку-кореспондента керуються такими критеріями:

- Мережа філій цього банку всередині країни, що дозволяє швид­ко і дешево здійснювати розрахунки, користуючись потенціала­ми банку-кореспондента в усіх частинах його держави;

- Його представництва в інших важливих центрах міжнародної торгівлі за кордоном дають можливість заощадити час при створенні кореспондентських банківських відносин у разі, як­що обсяг зовнішньої торгівлі невисокий, а також рефінансувати свої операції у валюті третьої держави;

- Кількість банків-кореспондентів обраного банку;

- Спектр послуг, які банк-кореспондент може запропонувати;

- Професіоналізм персоналу;

- Творчий потенціал у пошуку рішень;

- Надійність;

- Швидкість реакції у спільній діяльності;

- Аналіз цін на різноманітні банківські послуги.

На другому етапі до обраного банку надсилається лист із пропозицією встановити кореспондентські відносини. До листа додаються звіт про діяльність, статут та копія лі­цензії Національного банку на проведення банківських операцій (в Україні дозвіл на встановлення прямих кореспондентських відносин надає регіональне управління Національного банку).

На третьому етапі між банками підписується кореспон­дентська угода.

Кореспондентська угода - договір про встановлення корес­пондентських відносин і відкриття кореспондентських рахунків лоро та ностро, в якому фіксується термін дії договору, розмір комісійних зборів, порядок відкриття і режим функціонування кореспондентських рахунків (субрахунків) та інші зобов'язання сторін.

На четвертому етапі відкривається кореспондентський раху­нок.

На п’ятому етапі відбувається обмін контрольними доку­ментами.

Контрольні документи - документи, надані банками один одному з метою запобігти можливості втрат у результаті зловжи­вання їх ім'ям.

До них належать:

- річний звіт/баланс;

- список підписів уповноважених осіб;

- угода щодо використання кодового ключа, кодів СВІФТ (кодів, що гарантують істинність);

- список банків-кореспондентів в інших країнах;

- якщо є, копію ліцензії центрального банку або, принаймні, до­відку про те, що вона надана із зазначенням її номера (залеж­но від законодавства даної держави).

Рекомендований додатковий перелік документів:

- список філій усередині країни з їх адресами;

- ієрархічна таблиця, заповнена іменами посадових осіб банку, що рекомендовані для переговорів з окремих питань;

- додаткові інформаційні публікації про банк по загальних пи­таннях.

На шостому етапі банки-кореспонденти мають дійти згоди про те, чиї контрольні ключі використовуватимуться при коду­ванні важливих повідомлень у майбутньому. При цьому прийня­то надсилати письмове підтвердження цілісності отриманих до­кументів, що містять контрольні ключі. З метою нерозголошення цієї надзвичайно важливої інформації банк повинен довіряти свої перевірочні коди тільки працівникам, що заслуговують особливої довіри.

2.2. Електронні системи міжбанківських розрахунків.

Зростання платіжного обороту між банками країн світу викли­кало необхідність створення комунікаційних систем стандарти­зованого вигляду, які б працювали з уніфікованою інформацією. У 70-х роках XX ст. почали створюватися такі системи.

Усі нині діючі системи банківських операцій підрозділяються на системи банківських повідомлень і системи розрахунків. Відмінність між ними полягає в тому, що в рамках системи банківських повідомлень здійснюється тільки оперативна пересилка і зберігання розрахункових документів, врегулювання платежів надано банкам-учасникам, функції ж системи розрахунків безпосередньо пов'язані з виконанням взаємних вимог і зобов'язань членів. До першої групи відносяться такі системи, як SWIFT і BankWire — приватна електронна мережа банків США, до другої —FedWire — мережа федеральної резервної системи (ФРС) США; Нью-йоркська Міжнародна платіжна система розрахункових палат CHIPS; Лондонська автоматична система розрахункових палат CHAPS. Електронні системи розрізняються за кількістю сторін, що беруть участь у переказах і розрахунках: SWIFT організовує пересилку банківських повідомлень на двосторонній основі, тобто між кожними двома учасниками; системи ФРС, CHAPS, CHIPS регулюють платіжні зобов'язання на багатобічній основі.

Англійська електронна система автоматизованих клірингових розрахунків CHAPS, є системою переказу кредиту протягом одного дня і зв'язує 12 банків, включаючи Англійський банк. Банки, одержуючи повідомлення про переказ коштів через цю систему, повинні надати кошти стороні, що кредитується протягом дня. Це сприяє підвищенню ефективності CHAPS для ділових і фінансових кіл. Переказ коштів через систему є безумовним і безвідзивним.

У Франції з 1984 р. функціонує система переказу коштів Sagritter (Сажіттер). Система була задумана як філіал SWIFT. Банки-учасники направляють доручення про переказ коштів у Французький банк, використовуючи Сажіттер, указуючи одну з трьох дат проводки: сьогоднішнього дня, наступного дня або через два дні. „Псевдорахунок” банку-відправника негайно дебетується згідно дати проводки, а „псевдорахунок” банку-одержувача кредитується згідно дати надходження, доручення про переказ прямує в банк-одержувач. В кінці робочого дня дебет і кредит, пов'язані з „псевдорахунками” на конкретну дату, записуються на рахунок банку що бере участь у Французькому банку разом з результатами інших операцій. Але Французький банк не дозволяє банкам мати дебетових сальдо по рахунку. Якщо дебетове сальдо не покривається на початку наступного дня, то Французький банк може анулювати дебетові проводки, виконані Сажіттер, а також кредити в порядку, зворотному прийому доручень.

Серед електронних систем переказів, діючих в США, найкрупнішими є FedWire і CHIPS. Вони обслуговують понад 90% всіх міжбанківських внутрішніх розрахунків з США.

FedWire — найбільша комунікаційна банківська мережа. У федеральній резервній системі (ФРС) FedWire бере участь близько 5,5 тис. кредитно-фінансових інститутів. Принцип роботи електронної системи розрахунків ФРС обумовлений самим структурою ФРС США. Кожний банк бере участь в системі через свій регіональний федеральний резервний банк. Діючи від свого імені або від імені свого клієнта, один банк просто переміщає частину коштів від свого резервного рахунку на резервний рахунок банку-бенефіціара, останній приймає їх від свого імені або від імені бенефіціара (залежно від того, кому адресований платіж). Цей спосіб розрахунків призводить до того, що засоби на резервному рахунку банку-учасника FedWire обертаються протягом дня 12 разів. На банківському рівні платіж скоєються практично вмить — резервний рахунок одного банку дебетується, а іншого кредитується.

Кожний федеральний резервний банк обслуговує регіональну комп'ютерну мережу і балансує платежі і перекази банків усередині свого регіону. Якщо платіж адресований кредитно-фінансовій установі іншого регіону, то резервний банк платника звертається до резервного банку одержувача через центральний процесор в Калпепері.

Кожний з учасників системи розрахунків ФРС обслуговує всі нижчі рівні. Проте головною ланкою є переміщення засобів на резервних рахунках банків. Фактично система приймає на себе відповідальність тільки за рух засобів у федеральних резервних банках і між ними, тобто в мережі першого і другого рівня.

Відповідальність за комп'ютерний зв'язок банків-учасників з клієнтами несуть самі банки. Платіж вважається завершеним з моменту перерахування коштів на резервний рахунок банку-одержувача, відкликати його неможливо.

Система CHIPS почала свою роботу в 1970 р. Створення електронної мережі нью-йоркських банків викликане необхідністю враховувати швидкорослий об'єм розрахунків за міжнародними операціями. Оскільки здійснення всіх розрахунків в повному обсязі в єдиному центрі скрутно, система CHIPS розроблялася як система децентралізована. Зі всіх банків-учасників були вибрані 12 найбільших для здійснення розрахунків між всіма іншими. Учасниками CHIPS можуть бути банки з капіталом не менше 250 млн.дол. Всі учасники CHIPS повинні мати відділення в Нью-Йорку, сполучені з комп'ютерами розрахункових банків. Система CHIPS має істотні відмінності від інших. Це пов’язано із тим, що міжбанківські зобов'язання і вимоги не регулюються нею негайно після виставляння відповідних документів у вигляді електронних повідомлень, а нагромаджуються протягом робочого дня, після закінчення якого підводиться баланс.

Остаточні платежі проводяться розрахунковими банками шляхом переказу коштів на резервних рахунках у Федеральному резервному банку Нью-Йорка по мережі Fed-Wire. Таким чином, розрахункові банки в системі CHIPS виконують ті ж функції, що і федеральні резервні банки в системі ФРС і розрахункові банки в CHAPS з тією відмінністю, що платежі не виконуються негайно. Система накопичення взаємних зобов'язань зручна для банків-учасників, всі платежі регулюються протягом одного дня; федеральний резервний банк Нью-Йорка визначає резервну позицію банків після закінчення робочого дня.

Проте для клієнтів банку така система створює певну незручність, оскільки бенефіціару гроші можуть поступити тільки після 18 годин. Однак, ця система зручна тим, що усі вчинені протягом дня перекази коштів на суму близько 400 млрд.дол. зведуться до декількох остаточних платежів на суму в 4-5 млрд.дол.

Основна проблема розрахункових електронних систем - великий обсяг денних овердрафтів, виникаючих при перевищенні резервного рахунку, при затримці надходжень від клієнтів і т.п. Загальна величина денних овердрафтів в системі ФРС і CHIPS досягає 80 млрд.дол.

Для здійснення електронних платежів у межах України використовується система електронних платежів НБУ (СЕП) - загальнодержавна платіжна система, що забезпечує здійснення розрахунків між банківськими установами, органами державного казначейства на території України із застосуванням електронних засобів приймання, обробки, передавання та захисту інформації. Програмне забезпечення СЕП складається із: програмно-технічних комплексів - автоматизованих робочих місць (АРМ), що відповідають трьом рівням структури СЕП:

1) центральна розрахункова палата - АРМ-1, АРМ інформаційно-пошукової системи НБУ (ІПС);

2) розрахункові палати - АРМ-2;

3) банківські установи-учасники СЕП - АРМ.-НБУ.

Інформаційно-пошукова система НБУ (ІПС) - складова частина СЕП, що призначена для надання користувачам довідкової інформації про платежі, виконані засобами СЕП.

Учасниками СЕП є:

- територіальні управління НБУ;

- комерційні банки (філії), які мають технічні рахунки в розрахунковій палаті (РП) або Центральній розрахунковій палаті (ЦРП).

Для роботи в СЕП комерційний банк (філія) укладає з НБУ такі договори:

а) на інформаційно-розрахункове обслуговування в СЕП НБУ;

б) про використання криптографічних засобів захисту інформації в інформаційно-обчислювальній мережі НБУ.

Відповідно до умов договорів НБУ надає комерційним банкам (філіям) - учасникам СЕП:

а) необхідні програмно-технічні комплекси СЕП;

б) програмні засоби електронного зв'язку;

в) апаратно-програмні засоби захисту інформації.

Усі учасники СЕП мають бути включені до довідника банків-учасників СЕП.

Операції зарахування (списання) коштів за кореспондентським рахунком комерційного банку (філії) - учасника СЕП можуть виконуватися тільки після відкриття йому в РП (ЦРП) технічного рахунка.

Початкові платежі від учасника СЕП приймаються в межах поточного значення його технічного рахунка, за винятком випадків, що визначені НБУ.

Обробка розрахункових документів в електронному вигляді та службових повідомлень СЕП здійснюється у порядку черговості їх надходження до системи. Розрахунковий документ в електронному вигляді, прийнятий СЕП, не може бути відкликаний.

Результати розрахунків за відісланими та отриманими розрахунковими документами в електронному вигляді відображаються на технічних рахунках комерційних банків (філій) у СЕП. Інформація про стан цих рахунків надається учасникам розрахунків протягом робочого дня з періодичністю, що визначається діючою технологією міжбанківських розрахунків у СЕП.

У СЕП запроваджено сім моделей обслуговування комерційних банків (філій) за консолідованим кореспондентським рахунком та інформаційну модель (модель 0), які враховують специфіку роботи й потреби банків. Усі моделі використовуються лише при виконанні міжбанківських розрахунків у гривнях.

Для переходу комерційного банку на роботу в СЕП за консолідованим кореспондентським рахунком необхідно одержати дозвіл НБУ, за винятком першої моделі, коли дозвіл надає територіальне управління НБУ.

Дозвіл надається на підставі таких документів:

а) клопотання комерційного банку про перехід банку в цілому або окремих його філій на роботу в СЕП за консолідованим кореспондентським рахунком;

б) положення комерційного банку про порядок здійснення міжбанківських розрахунків комерційним банком та його філіями за консолідованим кореспондентським рахунком.

Рішення щодо можливості обслуговування комерційного банку в СЕП за консолідованим кореспондентським рахунком приймається НБУ у місячний строк із дня одержання повного пакета документів.

При наданні комерційному банкові дозволу на роботу в СЕП за консолідованим кореспондентським рахунком НБУ письмово інформує про це банк, свої територіальні управління та комерційні банки-учасники СЕП.

У разі прийняття рішення про відмову в наданні такого дозволу НБУ повідомляє про це комерційний банк письмово із зазначенням причин.

Комерційний банк (філія) - учасник СЕП має право на підставі файлу-запиту через АРМ-НБУ одержувати від ІПС довідкову інформацію про проходження сформованих ним розрахункових документів в електронному вигляді. Відповідь на запит надається у вигляді довідкового повідомлення ІПС протягом одного робочого дня, не враховуючи день отримання.

Територіальне управління НБУ має змогу на підставі файлу-запиту одержувати засобами ІПС інформацію про міжбанківські розрахунки, виконані через СЕП комерційними банками (філіями), які:

- обслуговуються АРМ-2 РП цього територіального управління НБУ;

- розташовані на території області (республіки) за місцезнаходженням цього територіального управління НБУ;

- розташовані на території інших областей (республіки) при умові, що вони є філіями банку, якому відкрито кореспондентський рахунок у цьому територіальному управлінні НБУ.

Територіальне управління (НБУ) видає уповноваженим органам на їх письмові запити довідки про міжбанківські розрахунки, виконані через СЕП, у межах інформації, одержаної від ІПС. Ця інформація надається територіальним управлінням НБУ за місцезнаходженням банку (філії), щодо якого надійшов запит.

У запиті заявника мають бути зазначені підстави для одержання інформації, назва та код банку, період, за який має бути надана інформація. Інформація за запитом заявника і за погодженням із ним (залежно від її обсягу) може надаватися як на паперових, так і на магнітних носіях у строки, визначені чинним законодавством України.

Комерційні банки (філії) - учасники СЕП зобов'язані здійснювати обробку всіх розрахункових документів в електронному вигляді в день їх одержання від СЕП у порядку черговості їх надходження.

2.3. Система СВІТ.

SWIFT (Society for World-Wide Interbank Financial Telecom­munications) — СВІФТ (міжнародна міжбанківська організація по валютним і фінансовим розрахункам телексом). СВІФТ є провідною міжнародною організацією у сфері фінансових телекомунікацій. Основними напрямками діяльності СВІФТ є надан­ня оперативного, надійного, ефективного, конфіденційного і захищеного від несанкціонованого доступу телекомунікаційного обслуговування для банків і проведення робіт зі стандартизації форм і методів обміну фінансовою інформацією.

В травні 1973 р. 239 банків із 15 країн у відповідності з бель­гійським законодавством заснували СВІФТ з метою розробки формалізованих методів обміну фінансовою інформацією і ство­рення міжнародної мережі передачі даних з використанням стан­дартизованих повідомлень. Наступні чотири роки присвячені рішенню організаційних і технічних питань, 9 травня 1977 р. від­булося офіційне відкриття мережі.

На даний час СВІФТ об'єднує 4800 банків і фінансових орга­нізацій, розташованих в 155 країнах світу (серед них більше 2700 банків), в яких нараховується більше 20000 терміналів. Всі вони, незалежно від їх географічного розташування, мають можливість цілодобової взаємодії один з одним 365 днів в році. Зараз по мережі СВІФТ щоденно передається до 5 млн. фінансових повідомлень.

СВІФТ не виконує клірингових функцій і є лише банківською комунікаційною мережею, орієнтованою на майбутнє. Повідо­млення що передаються, враховуються у вигляді переказу по відповідним рахункам „ностро” і „лоро”, так як і при викорис­танні традиційних платіжних документів.

Система СВІФТ спочатку була задумана для автоматизації виконання фінансових операцій шляхом обміну структурованими повідомленнями обмеженої довжини, що і дотепер забезпечує фінансові послуги. Власне кажучи, ці послуги включають передачу повідомлень від одного користувача до іншого, включаючи перевірку формату повідомлення, підтвердження його прийому мережею у випадку відповідності формату, запам'ятовування копії повідомлення для можливих ревізій і наступної його гарантованої доставки.

Однак обмін структурованими повідомленнями обмеженої довжини - це далеко не усе, що потрібно для комунікаційного обміну. Існує велика кількість менш значимих даних, що не критичні в часі, але проте потрібні для обміну й ефективних дій фінансових організацій. Тому СВІФТ була розроблена послуга, що особливо підходить для передачі даних великого обсягу - міжбанківський обмін файлами (Іnterbank Fіle Transfer, ІFT). Ці дані можуть включати адміністративну і поточну звітну інформацію між головними офісами банків і їх філій, інформацію покупця, дані для керування кредитами й економічну і статистичну інформацію. ІFT може також виконувати операції з діловими звітами і загальною кореспонденцією, даними по керуванню ризиками й обміну чеків, а також іншими документами, що відправляються традиційно по факсі. Як і у фінансових застосуваннях, таємність при цьому гарантується. Послуги ІFT цілком інтегровані в архітектуру мережі СВІФТ. і мають ті ж переваги.

Крім ІFT СВІФТ приділяє пильну увагу новітнім технологіям, зокрема електронному обміну даними (Electronіc Data Іnterchange, EDІ). EDІ не нова для СВІФТ концепція, оскільки забезпечує засоби для електронного обміну інформацією для закритих груп користувачів, якими є, наприклад, банки. Головне в EDІ - це забезпечення електронних банківських телекомунікацій з торговельними даними. Забезпечення СВІФТ. таких можливостей допоможе користувачам мережі обмінюватися фінансовими і комерційними даними, що стосуються їхнього корпоративного клієнтів.

Успіх EDІ може бути забезпечений тільки при міжнародному схваленні відповідних стандартів і забезпеченні таємності. Тому СВІФТ. взяла активну участь у діяльності комітету MD4 OOH, що сфокусував свою діяльність на розробці нових стандартів фінансово-комерційних повідомлень, і зіграла важливу роль у розробці нових стандартів безпаперових платежів комерційної торгівлі EDІFAST. Робота над стандартами повідомлень базувалася на принципу, запропонованих групою EDІFAST (Electronіc Data Іnterchange For Admіnіstratіon, Commerce and Transport), організованої ООН і охоплюючи представників корпорацій, фінансових організацій і фахівців в області телекомунікацій.

СВІФТ не виконує клірингових функцій, однак ставши згодом глобальною структурою, що поєднує банки й інші фінансові організації, вона стала базою для інтеграції систем, що здійснюють повний цикл фінансових операцій.

Так, починаючи з 1986 року, група європейських банків використовує мережу СВІФТ для виконання взаємних платежів у загальній валютній одиниці, що одержала назву ЕКЮ (European Currency Unіts, ECU). Користувачем цієї системи є Ecu Bankіng Assocіatіon (ECUBA), а роль СВІФТ складається в управлінні мережею й освоєнні банківських стандартів. Система, розроблена СВІФТ, виконує безліч додаткових функцій для забезпечення виконання розрахунків, обліку позиції кожного учасника і передачі офіційного і балансового звітів у банки. Наприкінці дня заключний балансовий звіт посилається банкам-учасникам асоціації й у Банк міжнародних розрахунків (Bank for Іnternatіonal Settlement, BІ), що розташовується в Базелі, Швейцарія, що діє як агент по розрахунках.

Ще одним кроком до використання технічної структури СВІФТ для виконання міжбанківських розрахунків стало створення СВІФТ універсальної системи міжбанківських розрахунків ACCORD. Ця централізована система використовується банками і брокерами для детальної перевірки повідомлень, якими вони обмінюються постійно при укладанні угод на валютному ринку і ринку наявних засобів. Баланси по кожному виду валюти, автоматично обчислювались системою (що скорочує пошук помилок персоналу фінансової організації), є основою для взаємних розрахунків пар клієнтів, що складаються в договірних відносинах. Автоматизація процесів при висновку угод значно підвищує ефективність роботи і, що, бути може, навіть більш важливо, представляє швидку і точну картину розрахункового статусу портфеля угод фінансової організації, автоматично генеруючи звіти про позиції її чистого доходу по грошовому обігу і по вартісним даним для угод, а також дозволяючи ефективно керувати ризиками.

Тенденцією в банківській справі сьогодні є раціоналізація операцій у такій області, як ефективне керування інвестиціями. СВІФТ надає послугу, що оперує копіюванням визначених повідомлень для центрів, що сприяють обробці операцій, зроблених на користь відправника або одержувача повідомлень. Процес надання подібних послуг названий PREMІUM "Т-копіювання". Він також обраний Банком Франції як механізм для її працюючої в реальному режимі часу національної розрахункової системи, Tranferts Banque de France (TBF).

СВІФТ також активно співпрацює з розроблювачами автоматизованих банківських систем, маючи кінцевою метою задоволення зростаючих потреб користувачів у підвищенні рівня автоматизації обробки фінансової інформації.

СВІФТ - це акціонерне товариство, власниками якого є банки-члени. Зареєстровано товариство в Бельгії (штаб-квартира і постійно діючі органи знаходяться в м. Ла-Ульп поблизу Брюссе­ля) і діють за бельгійськими законами. Вищий орган — загальні збори банків-членів або їх представників (Генеральна асамблея). Всі рішення приймаються більшістю голосів учасників асамблеї у відповідності з принципом: одна акція — один голос. Головні позиції в раді директорів займають представники банків країн Західної Європи і США. Кількість акцій розподіляється пропор­ційно трафіку повідомлень, що передаються. Найбільшу кіль­кість акцій мають США, Німеччина, Швейцарія, Франція, Вели­кобританія.

В Україні учасниками СВІФТ стали більше 20 бан­ків, у тому числі НБУ, Перший український міжнародний банк, Укрсоцбанк, Промінвестбанк, Укрексімбанк, Градо-банк, банк „Ажіо”, Приватбанк, а також Українська міжбанківська валютна біржа.

Головними сферами діяльності системи СВІФТ є:

- платежі — системи для виконання банківських інструкцій, інструкцій клієнта, повідомлень, заяв, клірингу і розрахунків;

- цінні папери — системи для підтримки торговельних під­тверджень, клірингу, розрахунків і процедури зберігання. СВІФТ надає мережеві послуги для CREST (система розрахунків за цін­ними паперами у Великобританії) і СGО (клірингова палата і де­позитарій у Великобританії);

- іноземна валюта і грошові ринки — системи для підтримки повідомлень підтвердження, відповідностей, двосторонніх і бага­тосторонніх відносин. СВІФТ забезпечує засоби відповідностей і повідомлень для ЕСНО (Клірингова палата іноземної валюти Інтербанку в Лондоні).

Робота в мережі СВІФТ дає користувачам низку переваг:

- надійність передачі повідомлень, що забезпечується побудо­вою мережі, спеціальним порядком передачі і прийому повідомлень за рахунок резервування кожного із елементів мережі;

- мережа гарантує повну безпечність багаторівневою комбінацією фізичних, технічних і організаційних методів за­хисту, що забезпечують повне збереження і таємність повідомлень що передаються;

- скорочення операційних витрат в порівнянні з телексним зв'язком;

- швидкий спосіб передачі повідомлень в будь-яку точку світу; термін доставки повідомлення складає 20 хв., його можна скоротити до 1-5 хв. (термінове повідомлення), що перекриває показники окремих каналів зв'язку. Аналогічна передача по телеграфу займає близько 90 хв. У випадку, коли відправник зкомутований з отримувачем (режим on-line), передача даних проходить менше ніж за 20 сек.;

- оскільки всі платіжні документи надходять в систему в стандарти­зованому вигляді, то це дозволяє автоматизувати обробку да­них і підвищити в кінцевому результаті ефективність роботи банку;

- у зв'язку з тим що міжнародний обіг все більше концент­рується на користувачах СВІФТ, підвищується конкурентноздатність банків-членів СВІФТ;

- СВІФТ гарантує своїм членам фінансовий захист, тобто якщо з вини товариства на протязі доби повідомлення не досягло адресата, то СВІФТ бере на себе всі прямі і побічні витрати, які поніс клієнт із-за цього запізнення.

Основне досягнення СВІФТ — це створення і використання стандартів банківської документації, яку визнано Міжнародною організацією інформації (ISO). Уніфікація банків­ських документів дала змогу уникнути багатьох помилок при здійсненні міжнародних міжбанківських розрахунків. Переваги стандартів системи міжбанківської комунікації стали настільки явними, що аналогічні системи почали їх також застосовувати на національному рівні (англійська ЧЕПС, французька САЖІТЕР, американська ЧІПС, швейцарська СІК, українська СЕП і ін).

Головним недоліком СВІФТ з точки зору користувачів є до­сить дорогий вступ до товариства. Витрати банка по вступу у СВІФТ складають 160-200 тис.дол. США. Це створює пробле­ми для малих і середніх банків. Як недоліки можна також назвати в певній мірі велику залежність внутрішньої організації від досить складної технічної, скорочення можливостей по кори­стуванню платіжним кредитом, тобто скорочується період між дебетом і кредитом рахунків, на яких відображається переказ.

2.4. Відкриття та ведення валютних рахунків.

Операції з іноземною валютою на території кожної держави здійснюються відповідно до її чинного законодавства. В Україні валютні операції регулюються Декретом Кабінету Міністрів ”Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та низкою інших документів уряду і Національного банку, які визначають:

§ основні принципи здійснення валютних операцій;

§ види валют і валютних цінностей, які застосовуються в Україні;

§ права й обов'язки резидентів і нерезидентів відносно володіння, користування та розпорядження валютами і валютними цінностями на території України;

§ повноваження та функції українських органів валютного регулювання і валютного контролю.

Практично в усіх країнах світу операції з валютою здійснюються уповноваженими банками, тобто комерційними банками, які отримали ліцензії від своїх центральних банків на проведення операцій в іноземній валюті, включаючи банки з участю інозем­ного капіталу та банки, капітал яких повністю належить інозем­ним учасникам.

Для здійснення міжнародних розрахунків банки відкривають валютні рахунки. Валютний рахунок — це рахунок, який від­кривається в комерційному банку для зберігання іноземної валюти і здійснення всіх видів банківських операцій.

В Україні порядок відкриття та ведення валютних рахунків відбувається відповідно до Інструкції НБУ від 18 грудня 1998 р. № 527 „Про відкриття банками рахунків у національній та інозе­мній валюті”.

Відкриття рахунків юридичним особам (підприємствам, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю в Україні) пе­редбачає подання в комерційний банк відповідного набору до­кументів.

До них належать:

а) заява на відкриття поточного рахунку встановленого зразка, яку підписує керівник та головний бухгалтер підприємства;

б) копія довідки про внесення підприємства до Єдиного дер­жавного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, що видав відповідну довідку;

в) копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі державної виконавчої влади, іншому органі, уповнова­женому здійснювати державну реєстрацію, засвідчена нотаріаль­но чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію;

г) копія належним чином оформленого положення про діяль­ність підприємства (статут);

д) картка з відбитком печатки та зразками підписів посадових осіб підприємства. Зразки підписів та пов­новаження посадових осіб засвідчуються нотаріально;

є) клопотання підприємства до банку, в якому відкривається поточний рахунок із зазначенням місцезнаходження підприємст­ва, його ідентифікаційного номера, номера основного поточного рахунку та банку, в якому він відкритий, а також податкового ор­гану, в якому підприємство перебуває на обліку;

ж) довідка про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України.

Банк приймає документи, перевіряє їх і оформляє відкриття рахунку клієнта на основі договору про розрахунково-касове об­слуговування за валютними рахунками.

Поточними торговельними операціями в іноземній валюті є розрахунки: між юридичними особами-резидентами та юридичними особами-нерезидентами при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності за торговельними операціями; між юридичними особами-резидентами на території України, за умови наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України; між юридичними особами-нерезидентами та юридичними особами-резидентами через юридичних осіб-резидентів-посеред­ників відповідно до договорів (контрактів, угод), що укладені відповідно до чинного законодавства України; інші розрахунки, що здійснюються відповідно до чинного законодавства України; операції на міжбанківському валютному ринку України; оплата товарів (робіт, послуг) з використанням чеків та пластикових карток.

Банківські рахунки бувають:

– поточні;

– розподільчі;

– кредитні;

– депозитні (вкладні).

Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається підприємству для проведення розрахунків у межах чинного законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті при здійсненні поточних операцій, визначених чинним законодавством України.

Розподільчий рахунок призначений для попереднього зарахування коштів в іноземній валюті, що надійшли на адресу юридичної особи-резидента згідно з чинним законодавством України.

Розподільчий (блокований або транзитний) рахунок — це валютний рахунок, на який зараховується сума валютних надходжень від продажу товарів та послуг за іноземну валюту, незалежно від джерел її походження.

Кошти, які були зараховані на розподільчий рахунок і не підлягають продажу у повному обсязі на міжбанківському валютному ринку України, розподіляються за призначенням за дорученням резидента. Гривневий еквівалент коштів в іноземній валюті, які були зараховані на розподільчий рахунок і згідно з чинним законодавством України підлягають продажу в повному обсязі на міжбанківському валютному ринку України, у встановленому порядку зараховується на поточний рахунок резидента — власника коштів.

Надходження в іноземній валюті на користь підприємства, а також кошти, отримані в іноземній валюті на українській терито­рії, зараховуються на його рахунок в уповноваженому банку. Для цього паралельно відкриваються два рахунки:

1) розподільний рахунок для зарахування надходжень в іно­земній валюті у повному обсязі;

2) поточний валютний рахунок для обліку коштів, які зали­шаються у розпорядженні підприємств після обов'язкового про­дажу частини експортної виручки.

На розподільному рахунку валютні кошти юридичних осіб пі­сля їх зарахування можуть перебувати не більше п'яти банківсь­ких днів. Саме з цього рахунку за українським законодавством 50% валютної виручки підприємств підлягають обов'язковому продажу на міжбанківському ринку, після чого інші 50% зарахо­вуються на поточний валютний рахунок клієнта банку.

Кошти в іноземній валюті, які були зараховані на розподіль­ний рахунок і не підлягають згідно з чинним законодавством України продажу, уповноважений банк зобов'язаний перерахува­ти на поточний рахунок клієнта також не пізніше п'яти банківсь­ких днів з моменту зарахування цих коштів на розподільний ра­хунок.

Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається підпри­ємству для проведення в межах чинного законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті розрахунків при здійсненні поточних операцій та для погашення заборгованості за кредитами в іноземній валюті.

Суми, що перебувають на поточних валютних рахунках, мо­жуть бути за розпорядженням власника рахунку:

— переведені за кордон у відповідній банківській формі за експортно-імпортними операціями власника рахунку;

— перераховані на рахунки зовнішньоторговельних організа­цій для подальшого переведення за кордон в оплату товарів, що імпортуються;

— перераховані на поточні рахунки інших українських і спі­льних підприємств за оплату товарів (послуг), які виробляються (надаються) цими підприємствами;

— використані на оплату заборгованості за кредитом в інозе­мній валюті, на оплату банківських комісійних та поштово-те­леграфних витрат, витрат, що пов'язані з відрядженнями, а також на інші цілі, які не суперечать ліцензії банку.

Уповноважені українські банки можуть відкривати поточні рахунки у національній валюті нерезидентам-інвесторам для здій­снення ними інвестиційної діяльності на території держави. Іноземними інвесторами можуть бути фірми, банки та інші кредитні установи, міжнародні організації га окремі громадяни.

Уповноважені банки можуть відкривати поточні валютні ра­хунки також фізичним особам - суб'єктам підприємницької дія­льності (резидентам), які здійснюють свою діяльність без ство­рення юридичної особи. Поточний рахунок відкривається за ре­жимом, який визначено для юридичних осіб - резидентів.

Представництва юридичних осіб-нерезидентів можуть відкривати відповідно до ліцензії НБУ в іноземній валюті по одному поточному рахунку не більше ніж у двох уповноважених банках.

У разі відкриття (закриття) підприємству-резиденту або його відокремленому підрозділу та фізичній особі — суб’єкту підприємницької діяльності, а також представництвам юридичних осіб-нерезидентів та іноземним інвесторам усіх видів рахунків та у разі зміни номерів відкритих рахунків установа банку зобов’язана повідомити про це податкові органи за місцем реєстрації власника рахунку та НБУ протягом трьох робочих днів з дня відкриття або закриття рахунку.

Копії повідомлень з документальним підтвердженням про його відправлення залишаються у справі про відкриття рахунку.

Операції за рахунками здійснюються після отримання повідомлення від податкового органу про взяття цих рахунків на облік.

Місцезнаходженням власника рахунку вважається адреса, вказана у картці із зразками підписів та відбитком печатки, причому вона має відповідати адресі, вказаній у статуті.

Кредитні рахунки в іноземній валюті відкриваються уповноваженим банком у встановленому чинним законодавством України порядку на договірній основі юридичним особам-резидентам, фізичним особам-резидентам, які займаються підприємницькою діяльністю, та юридичним особам-нерезидентам — банківським установам. Кредитні рахунки відкриваються уповноваженим банком незалежно від наявності поточного рахунку позичальника в цьому банку.

Кредитні рахунки призначені для обліку кредитів, які надані шляхом оплати розрахункових документів чи шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди.

Депозитні (вкладні) рахунки в іноземній валюті відкриваються уповноваженим банком фізичним та юридичним особам (резидентам і нерезидентам) на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунку та банком на визначений у договорі строк.

Рисунок 4. Режим вкладних рахунків у іноземній валюті фізичних осіб резидентів і нерезидентів.

Рисунок 5. Режим поточних рахунків у іноземній валюті фізичних осіб резидентів і нерезидентів.

Рисунок 6. Режим поточних рахунків у іноземній валюті представництв та установ.

Згідно з чинним законодавством усі міжнародні розрахунки, пов’язані з експортом та імпортом товарів, наданням послуг та іншими комерційними угодами, здійснюються резидентами (юри­дичними особами, зареєстрованими як підприємці) лише через уповноважені банки.

При розрахунках за експортними операціями виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їхні валютні рахунки у термін виплати заборгованостей, зазначений у контракті, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності — з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг і т. д.

Перевищення зазначеного терміну можливе лише за індивідуальним дозволом обласного управління НБУ за місцем реєстрації резидента. При зарахуванні валюти відповідальна особа підприємства подає Генеральну (єдину) довіреність.

Таблиця 1. Режим поточних рахунків у іноземній валюті юридичних осіб-резидентів

На поточні рахунки в іноземній валюті зараховуються кошти:З поточного рахунку в іноземній валюті за розпорядженням власника проводяться операції:
а) через власні розподільчі рахунки:

– у готівковій формі, що надійшли від нерезидента до каси уповноваженого банку за експортним контрактом, договором, угодою, в порядку, встановленому чинним законодавством України;

– у готівковій формі, що ввезені у випадках, передбачених чинним законодавством України, уповноваженими особами на територію України на транспортних засобах, які надають послуги за межами України, та зареєстровані митною службою при в’їзді в Україну (у ввізній митній декларації робиться відмітка уповноваженого банку про прийняття валюти, а копія митної декларації залишається в уповноваженому банку);

– у готівковій формі, одержані як сплата за державне мито, митні платежі та інші збори відповідно до чинного законодавства України;

– невикористаний залишок готівкової іноземної валюти та іноземна валюта за платіжними документами, що були раніше отримані (куплені) в уповноважених банках України чи за кордоном для оплати витрат на відрядження та експлуатаційні витрати, пов’язані з обслуговуванням транспортних засобів за кордоном, представницькі витрати за кордоном;

– у готівковій формі внесені нерезидентом на рахунок юридичної особи резидента як благодійний внесок (за наявності акта про оприбуткування коштів прибутково-касового ордера);

готівковій формі на рахунок морського агентства — резидента, який виступає посередником за фінансовими розрахунками, для подальшого перерахування іншим резидентам-суб’єктам підприємницької діяльності згідно з чинним законодав­ством України;

– за платіжними документами, що надіслані з-за кордону на ім’я власника рахунку, в порядку, вста­новленому чинним законодавством України;

– за платіжними документами на ім’я власника рахунку, ввезеними на територію України і зареєстрованими митною службою при в’їзді в Україну (у ввізній митній декларації робиться відмітка уповноваженого банку про прийняття платіжних документів, а копія митної декларації залишається в уповноваженому банку);

– перераховані з-за кордону нерезидентами за зовнішньоекономічними контрактами (договорами, угодами);

– повернуті з будь-яких причин нерезидентом, на користь якого були перераховані раніше;

– перераховані з-за кордону нерезидентом на рахунок резидента, який виступає посередником, для подальшого перерахування іншим резидентам-суб’єктам господарської діяльності, за дорученням яких на підставі договорів комісії, доручення, консигнації або агентських угод було здійснено продаж товарів (робіт, послуг);

– перераховані з рахунків постійних представництв нерезидентів в Україні у разі, якщо у призначенні платежу коштів, що надійшли з-за кордону, зазначено, що ці кошти згідно з договором (контрактом, угодою) належать цьому резиденту;

– перераховані юридичними особами-нерезиден­тами (у тому числі через їх представництва в Україні) згідно з міжурядовими угодами та проектами технічної допомоги;

– перераховані як благодійний внесок юридичними особами-нерезидентами (у тому числі через їх представництва в Україні);

перераховані з-за кордону за видачу охоронних документів на використання об’єктів промислової власності і підтвердження їх чинності на території України (зараховуються на рахунок юридичних осіб-резидентів, які мають відповідні повноваження згідно з чинним законодавством України);

– перераховані з-за кордону за використання авторського права резидентів (зараховуються на рахунок юридичних осіб-резидентів, які мають відповідні повноваження згідно з чинним законо­давством України);

– перераховані з-за кордону адвокатським та іншим компаніям-резидентам за справами, які перебувають у провадженні цих компаній згідно з їх статутною діяльністю та ліцензією на відповідну діяльність;

– перераховані з-за кордону згідно з контрактом (договором, угодою) юридичній особі — резиденту, яка є агентом юридичної особи-нерези­дента згідно з Кодексом торговельного мореплавства, для виплати капітану судна, яке належить судновласнику-нерезиденту, на експлуатаційні потреби;

– конфісковані, безхазяйні, успадковані у вигляді скарбу та такі, за якими не звернувся власник до кінця строку зберігання (зараховуються на рахунки юридичних осіб-резидентів, які мають відповідні повноваження згідно з чинним законодавством України);

– перераховані як благодійний внесок юридичною особою-резидентом за наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України;

– інші надходження на користь резидента-влас­ника рахунку, що не суперечать чинному законодавству України.

б) безпосередньо на поточні рахунки:

– куплені за дорученням власника рахунку уповноваженим банком відповідно до чинного законодавства України;

– перераховані з кредитного рахунку як кредит відповідно до кредитної угоди;

– перераховані з власного депозитного рахунку в уповноваженому банку відповідно до депозитної угоди;

– у сумі процентів, нарахованих за залишком коштів на власному поточному та депозитному рахунках.

– виплата готівкою для оплати праці особам-нерезидентам, які працюють в Україні за контрактом (договором);

– виплата готівкою чи платіжними документами працівникам на відрядження при виїзді за кордон, на експлуатаційні витрати, пов’язані з обслуговуванням транспортних засобів за кордоном, представницькі витрати за кордоном від­повідно до чинного законодавства України (вивезення за межі України здійснюється згідно з Порядком переміщення валюти через митний кордон України);

– перерахування за кордон на рахунок юридичних осіб-нерезидентів за видачу охоронних документів на використання об’єктів промислової власності і підтвердження їх чинності (здійснюється організаціями, що мають відповідні на це повноваження згідно з чинним законодавством України);

– перерахування за кордон на рахунок юридичних осіб-нере­зидентів згідно з відповідними зобов’язаннями за використання творів зарубіжних авторів (здійснюється організаціями, що мають відповідні на це повноваження згідно з чинним законо­давством України);

– перерахування за кордон за навчання, участь у конференціях, виставках за наявності підтверджуючих документів (запрошення, рахунок-фактура тощо);

– перерахування за кордон на рахунок юридичних осіб-нерезидентів, адвокату або нотаріусу для відшкодування витрат судовим, арбітражним, нотаріальним та іншим правоохорон­ним органам іноземних держав, а також витрат на державне мито за справами, що розглядаються цими органами (на підставі рішень судових органів, рахунків та інших підтверджуючих документів);

– перерахування фізичним особам коштів, які отримані адвокатськими компаніями-рези­дентами з-за кордону за дорученням фізичних осіб по справах, що перебувають у провадженні цих компаній згідно з їх статутною діяльністю;

– перерахування на рахунок в іноземній валюті фізичним особам-резидентам за використання їх творів за кордоном (здійснюється юридичними осо­бами-резидентами, які мають відповідні на це повноваження згідно з чинним законодавством України, за рахунок коштів, отриманих з-за кордону);

– перерахування на кредитний рахунок для погашення заборгованості за отриманим кредитом і процентів за ним;

– перерахування на території України за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України згідно з чинним законодавством України;

– продаж валюти уповноваженим банком відповідно до чинного законодавства України;

перерахування на власний депозитний рахунок в іноземній валюті в обслуговуючому або в іншому уповноваженому банку;

– перерахування як благодійних внесків на рахунок іншої юридичної особи-резидента за умови отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України;

– перерахування за сплату державного мита згідно з чинним законодавством України;

– інші перерахування, що не суперечать чинному законодавству України

Кошти, що надійшли на користь резидентів, які виступають посередниками, повинні бути перераховані на рахунок останніх протягом 5 робочих днів з моменту отримання посередником письмового підтвердження про зарахування відповідних коштів на його банківський рахунок, але не пізніше 12 днів з моменту фактичного надходження цих коштів на банківський рахунок посередника згідно з Правилами здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку.

Рисунок 7. Схема надходження коштів на валютний рахунок.

При розрахунках за імпортними операціями перерахування платежів за кордон за дорученням суб’єктів господарської діяльності проводиться уповноваженими банками через систему відкритих ними кореспондентських рахунків у закордонних банках.

Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочки поставок (якщо відстрочка перевищує 90 днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя), потребують індивідуального дозволу регіонального управління Нацбанку. Моментом здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь іноземного партнера вважається дата списання коштів з валютного рахунку резидента або дата виписки векселя.

За відсутності на рахунку резидента передбаченої контрактом вільно конвертованої валюти (ВКВ) для оплати продукції, що імпортується в Україну, уповноважений банк здійснює конвертацію наявної іноземної валюти у валюту контракту за курсом купівлі або, за згоди іноземного партнера, оплата може бути здійснена у наявній на рахунку ВКВ, яка перераховується за крос-курсом (на дату здійснення платежу) у валюту контракту. У разі, якщо між партнерами досягнуто згоди на оплату продукції в іншій ВКВ, ніж передбачено контрактом, перерахунок вартості контракту у валюті, в якій буде зроблено платіж, проводиться за крос-курсом на останню дату публікації у «FINANCIAL TIMES» перед здійсненням платежу або за даними системи REUTERS на дату здійснення платежу.

Валютні кошти, придбані у встановленому порядку через уповноважені банки або інші кредитно-фінансові установи на валютній біржі, повинні бути використані резидентом протягом 5 робочих днів з моменту зарахування їх на його балансовий валют­ний рахунок на цілі, вказані у заяві на купівлю валюти. У разі порушення резидентами зазначеного терміну придбана валюта продається уповноваженими банками на шостий робочий день на міжбанківському валютному ринку України.

Уповноважені банки України на підставі аналізу одержаних реєстрів вантажних митних декларацій, які надсилають їм щотижня державні митні органи, встановлюють контроль за своєчасним надходженням резидентам виручки в іноземній валюті за продукцію, роботи, що були експортовані, або продукції у разі її імпорту з-за кордону з моменту здійснення авансового платежу або відкриття акредитива на користь імпортера. Для встановлення контролю за здійсненням розрахунків в іноземній валюті при списанні коштів з рахунку, коли здійснюється авансовий платіж чи попередня оплата за продукцію, яка імпортується в Україну, банк реєструє цю операцію у спеціальному журналі.

Експортні операції резидента фіксуються уповноваженими банками після одержання реєстрів вантажних митних декларацій в аналогічному журналі з одночасною вимогою від резидентів копії контракту та копії товарно-супровідних документів, що підтверджують момент фактичного перетину митного кордону України.

При ненадходженні валютної виручки у встановлені строки або продукції за імпортом в Україну уповноважені банки у тижневий термін подають інформацію про це комісіям при регіональних управліннях НБУ за місцем реєстрації резидента.

Після закінчення встановлених строків надходження виручки в іноземній валюті або продукції через три тижні, які необхідні для одержання резидентом індивідуального дозволу на перевищення цих термінів, банки нараховують пеню з резидентів у розмірі 0,3 % від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої за офіційним поточним валютним курсом на день нарахування пені. Загальний розмір пені не може перевищувати розміру заборгованості. Банки нараховують пеню за прострочення термінів розрахунків і 20 числа поточного місяця повідомляють про це Державну податкову адміністрацію за місцем реєстрації резидента, яка дає розпорядження на безакцептне списання пені з рахунку резидента.

Зарахування коштів на поточний рахунок в іноземній валюті фізичної особи-резидента, яка займається підприємницькою діяльністю, та використання коштів з цього рахунку здійснюється за режимом поточного рахунку в іноземній валюті юридичних осіб-резидентів.

Відповідно до чинного законодавства України юридичним особам-нерезидентам поточні рахунки в іноземній валюті в уповноважених банках України не відкриваються.

У разі переоформлення рахунку у зв’язку з реорганізацією підприємства (злиття, приєднання, поділ, перетворення, виокремлення) подаються такі ж документи, що і для створення підприємства. У разі зміни назви, не зумовленої реорганізацією, в установу банку подається заява власника рахунку, нова копія свідоцтва про державну реєстрацію та зміни до установчих документів, оформлені належним чином. У разі зміни характеру діяльності власника рахунку подається один з примірників нового статуту (положення). Нова копія свідоцтва про реєстрацію має бути подана установі банку протягом трьох днів з дня видачі свідоцтва.

У разі внесення до установчих документів змін (доповнень), які не потребують перереєстрації суб’єкта підприємницької діяльності, власник рахунку зобов’язаний подати змінені установчі документи протягом трьох днів з дня затвердження цих змін.

Керівникам установ банку надається право звільняти власника рахунку від подання документів для переоформлення рахунку і проводити переоформлення власним розпорядженням, якщо зміна підпорядкування чи зміна найменування випливає з чинного законодавства України, рішень Кабінету Міністрів, що є загальновідомими.

У разі ліквідації підприємства його основний рахунок переоформляється на ім’я ліквідаційної комісії, для чого подається рішення про ліквідацію підприємства і нотаріально посвідчена картка із зразками підписів уповноважених членів ліквідаційної комісії і відбитком печатки підприємства, що ліквідується. Ліквідаційна комісія вживає заходів щодо закриття додаткових рахунків.

Поточні рахунки закриваються в установах банку на підставі:

а) заяви власника рахунку;

6) рішення органу, на який у законодавчому порядку покладено функції з ліквідації або реорганізації підприємства;

в) відповідного рішення суду або арбітражного суду про ліквідацію підприємства чи визнання його банкрутом;

г) на інших підставах, передбачених чинним законодавством України чи договором між установою банку та власником рахунку.

Власник рахунку має право порушити питання про розірвання договору в разі відсутності коштів на кореспондентському рахунку банку та ін. У даному випадку залишки коштів власника рахунку, які неможливо перерахувати на поточний рахунок, відкритий в іншому банку, через їх відсутність на кореспондентському рахунку попереднього банку, обліковуються на рахунку «Кредиторська заборгованість клієнтів за недіючими рахунками» на окремому субрахунку кожного клієнта.

У разі наявності на рахунку, що закривається, залишків коштів установа банку на підставі платіжного доручення власника рахунку перераховує такі залишки на інший відкритий цим підприємством рахунок (основний чи додатковий). У разі наявності у підприємства лише одного (основного) рахунку для його закриття та перерахування залишків коштів необхідно відкрити додатковий рахунок.

У разі закриття основного поточного рахунку, на якому обліковується картотека заборгованості, у довідці про закриття рахунку зазначається перелік такої заборгованості та її сума, а розрахункові документи, не сплачені в строк, передаються спецзв’яз­ком до банку, в якому відкрито додатковий рахунок.

Відмова банку в прийнятті документів, не сплачених у строк, не допускається.

2.5. Купівля банками іноземної валюти для міжнародних розрахунків.

Безпосередню участь у міжнародних розрахунках беруть ко­мерційні банки. Вони на вимогу своїх клієнтів купують та про­дають іноземну валюту на валютних ри­нках: національних, регіональних, світовому. За формами своєї організації валютні ринки бувають біржовими та позабіржовими (міжбанківськими).

Біржові валютні ринки — це організовані ринки, які пред­ставлені валютними біржами. Валютна біржа — зазвичай, не ко­мерційне підприємство, оскільки її головна мета полягає не в отриманні прибутку, а в організації торгів валютою і в мобілізації тимчасово вільних валютних ресурсів. У деяких країнах (напри­клад, в Японії, Німеччині, Франції, Росії, Україні та ін.) роль ва­лютних бірж полягає у встановленні офіційного курсу валют, який практично не відрізняється від міжбанківського курсу.

Левова частка валютних угод здійснюється на неорганізованому, позабіржовому, або міжбанківському, валютному ринку, на якому дилери безпосередньо проводять операції між собою з використанням електронного або супутникового зв'язку.

Головними функціями валютних ринків є:

- своєчасне здійснення міжнародних розрахунків;

- регулювання валютного курсу;

- диверсифікація валютних резервів;

- страхування валютних ризиків;

- отримання прибутку учасників валютного ринку;

- проведення валютної політики, спрямованої на державне ре­гулювання національної економіки, та узгодженої політики в ме­жах світового господарства.

Купівля та продаж іноземної валюти для міжнародних розрахун­ків здійснюється банками, як правило, в безготівковій формі, на міжбанківському валютному ринку. Його частка в загальних обся­гах валютних операцій становить приблизно 95%.

 Купівля іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України (в т.ч. на УМВБ) повинна здійснюватись тільки за наявністю необхідних документів про імпорт товарів, робіт і послуг або відповідно до проліцензованих Національним банком України валютних операцій, з обов'язковою перевіркою банками відповідності законодавству підстав для придбання іноземної валюти та контролем її цільового використання.

 У випадку невиконання банками функцій органів валютного контролю з вищевказаних питань, до них будуть застосовані санкції згідно зі ст.16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року "Про систему валютного регулювання та валютного контролю".

Валютні операції банків неможливі без обміну валют та їх ко­тирувань. Котирування валют означає фіксацію курсу національної грошової одиниці до іноземної. Котирування валют на ринку здійс­нюють комерційні та державні банки. При цьому курс національної грошової одиниці може визначатися у формі прямого котирування, коли за одиницю береться іноземна валюта. Наприклад, $ 1 = 5,05 UАН (код гривні) в Україні, або $ 1 = 132,08 JPY в Японії.

Як правило, усі валюти (за винятком англійського фунта стер­лінгів та кошика валют) порівнюються з американським доларом (USD). Використання долара як базової валюти відображає роль американської валюти як загальновизнаної розрахункової одини­ці, що використовується в міжнародній торгівлі.

При укладанні валютних угод може застосовуватись непряме котирування, коли за одиницю (базову валюту) береться націона­льна грошова одиниця. Непряме котирування використовується у Великобританії, де всі валюти порівнюються з фунтом стерлінгів. Наприклад, 1 ф. ст. = 1,45 дол. США. Використання непрямого котирування дає змогу зіставити курс національної валюти з іно­земними валютами на будь-якому валютному ринку. А сполу­чення прямого та непрямого котирування дає можливість порів­нювати валютні курси без додаткових розрахунків.

Купівля та продаж валют банками здійснюється за різними курсами, які ще називаються курсами покупця та курсами про­давця, або, за банківською термінологією bid та offer.

Курс покупця — це курс, за яким уповноважений банк купує іноземну валюту за національну на ринку.

Курс продавця — це курс, за яким банк продає валюту на ри­нку. Банки продають іноземну валюту за національну дорожче, ніж купують її за курсами продавця. Різниця між курсом продавця та покупця називається маржею. Маржа покриває витрати ба­нку і формує його прибуток від валютних операцій.

Купівля-продаж іноземної валюти банками для міжнародних розрахунків у кожній країні світу здійснюється відповідно до її чинного законодавства. В Україні операції з купівлі-продажу ва­люти регламентуються Правилами здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України, прийнятими Національ­ним банком України 18 березня 1999 р. № 127.

Угоди з валютою можуть укладатися як на біржовому, так і позабіржовому (міжбанківському) валютних ринках. У світовій практиці переважна частина операцій з валютою здійснюється на позабіржовому міжбанківському валютному ринку.

Як уже зазначалось, нині в Україні функціонують два валютні ринки - біржовий і міжбанківський. Наявність такої системи українських ринків зумовлена незвичайною і унікальною економічною ситуацією, що склалася сьогодні в країні, слабо розвинутою ринковою інфраструктурою, високим ризиком невиконання зобов'язань з операцій на позабіржовому ринку, необхідністю встановлення курсу валют і здійснення операцій з валютою, що має обмежений обіг, а також рішенням уряду про обов'язковий продаж через валютні біржі 50% експортної виручки, що отримується підприємствами-експортерами. Розвиток ринкової інфраструктури, використання сучасних засобів зв'язку сприяють збільшенню частки операцій з валютою на позабіржовому міжбанківському валютному ринку.

Учасниками операцій з валютою на цьому ринку виступають дилери і брокери, які виконують замовлення клієнтів. Угоди ними укладаються через переговори по телефону, телексу, телефаксу або з використанням системи дилінгу, яка обслуговується агентством "Reuters".

Біржові торги на валютній біржі проводяться відповідно до статуту біржі, а також законодавства України, що регулює проведення валютних операцій. Валютна біржа є закритою. Участь у торгах мають право брати її засновники, а також організації, які є членами біржі.

Учасникам торгів дозволено здійснювати операції двох видів:

– від свого імені і за дорученням клієнтів;

– від свого імені і за власні кошти.

Учасники торгів можуть довірити здійснення операцій на валютній біржі своїм представникам, яких іменують дилерами. Однак дилер на валютній біржі не може здійснювати операції для себе, він є лише представником учасника торгів.

На біржових торгах його учасники можуть бути представлені очно або заочно.

Порядок укладання валютних угод на біржі відбувається таким чином:

1. Клієнт приймає рішення про купівлю або продаж іноземної валюти і вибирає учасника торгів, через якого будуть здійснюватися операції. Таким чином, клієнт виступає у ролі продавця або покупця валюти. Слід мати на увазі, що її продавцем або покупцем може бути як підприємство, організація, так і будь-який банк, що має ліцензію Національного банку України на здійснення операцій з іноземною валютою. У зв'язку зі спекулятивним характером валютних операцій банку разом з ліцензією одночасно встановлюється ліміт на здійснення операцій з валютою.

2. Угода між клієнтом і учасником торгів. Якщо учасник торгів при укладенні угоди з валютою виступає від свого імені за дорученням клієнта і за його кошти, то угода з клієнтом оформляється на його розсуд письмово, тобто документально (письмове поручительство, факс, телекс), або усно.

3. Блокування коштів клієнта для виконання операцій. Оскільки учасник торгів на валютній біржі несе фінансову відповідальність за невиконання клієнтом своїх зобов'язань, він має право вимагати від нього блокування перед початком торгів всієї або частини суми угоди, заявленої клієнтом до торгів в іноземній валюті або в гривні.

4. Формування заявки клієнта. Для купівлі (або продажу) іноземної валюти клієнт представляє учаснику торгів заявку.

У цій заявці клієнт повинен вказати валюту операції або її код, розмір операції і запропонований валютний курс (якщо заявка "лімітована"), за яким згодний її купити (або продати). Якщо заявка "нелімітована", то вказується, що валюта може бути куплена (або продана) за поточним біржовим курсом.

У заявці на купівлю іноземної валюти клієнт декларує мету її використання. Як правило, метою є розрахунки за наступними валютними операціями:

– купівля товарів і послуг, прав на інтелектуальну власність, розрахунки за які здійснюються на умовах без відстрочки платежу і не передбачають представлення або залучення позикових коштів в іноземній валюті;

– переказ за кордон дивідендів від інвестицій в економіку України;

– здійснення поточних платежів з виплати процентів і основного боргу із залучених позикових коштів і т. д.

5. Відкриття в уповноваженому банку спеціального рахунку клієнта. Спеціальні рахунки слугують для обліку іноземної валюти, купленої для клієнтів на валютній біржі і відкриваються в уповноважених банках, що отримали доручення клієнта на купівлю іноземної валюти.

Уповноважений банк здійснює контроль за цільовим використанням коштів, що знаходяться на вказаному рахунку, враховує надходження і списання фінансових ресурсів при пред'явленні клієнтам відповідних документів.

У разі, якщо іноземна валюта куплена на валютній біржі з пред'явленням відповідних документів, її необхідно використати клієнтом протягом двох місяців від дати її зарахування на спеціальний рахунок. А якщо валюта куплена без наявності відповідних документів, вона повинна бути реалізована протягом 15 робочих днів від дати її зарахування на вказаний рахунок. Після закінчення терміну зберігання невикористану валюту клієнта уповноважений банк зобов'язаний продати на валютній біржі на чергових торгах.

6. Заявка учасника торгів на купівлю-продаж іноземної валюти. Для участі в купівлі-продажу іноземної валюти перед початком торгів її учасники представляють курсовому маклеру, який веде біржовий торг, попередню заявку і відомості про наявність коштів на їх кореспондентських рахунках в банках, що їх обслуговують. Кожна валютна біржа може рекомендувати учасникам торгів відкрити кореспондентські рахунки в конкретних банках.

Існує два види попередніх заявок:

– на особисту участь в торгах;

– на заочну участь в торгах.

У заявці учасника торгів вказується сума купівлі або продажу іноземної валюти, а також її курс, за яким він бажає купити або продати валюту. Сума купівлі або продажу іноземної валюти вказується в доларах США. У 1998 р. мінімальна сума купівлі або продажу іноземної валюти складала 10 тис. дол. США. Протягом усього біржового дня його учасники через своїх представників можуть подавати додаткові заявки, змінювати суму купівлі або продажу, а також курс раніше поданих заявок.

Попередні заявки повинні бути представлені учасниками торгів не пізніше як за годину до початку аукціону.

7. Біржовий торг на валютній біржі проводиться у формі аукціону, який проводить курсовий маклер. У його обов'язки входить також визначення поточного курсу іноземної валюти до гривні.

При проведенні аукціону важливо встановити початковий курс валюти, з якого починається аукціон. Як початковий курс можуть використовуватися:

– курс, зафіксований на попередніх торгах даної валютної біржі;

– останній курс МВБ;

– офіційний курс Національного банку України.

Який із вказаних курсів приймати за початковий курс, встановлює Біржова рада конкретної біржі. Перед початком торгів курсовий маклер оголошує суму заявок на продаж і купівлю валюти. Заявки на продаж складають пропозицію, на купівлю - попит.

Обов'язок маклера полягає у встановленні балансу між попитом і пропозицією, тобто він повинен домогтися фіксингу.

Фіксинг - це стан торгів, при якому обсяг заявок на продаж іноземної валюти дорівнює обсягу заявок на її купівлю. Момент досягнення фіксингу є моментом завершення торгів (аукціону). Фіксинг характеризується певним курсом іноземної валюти до національної, який стає єдиним курсом укладення угод і здійснення розрахунків по них на торгах. Фіксинг не досягається автоматично. Існують певні правила, що сприяють його встановленню.

1. Якщо пропозиція перевищує попит, то маклер знижує курс валюти; при перевищенні попиту над пропозицією маклер, навпаки, підвищує курс іноземної валюти щодо національної.

2. Не допускається зміна напряму руху курсу іноземної валюти до національної після першої зміни початкового (стартового) курсу.

3. Одиниця зміни курсу іноземної валюти до національної у процесі торгів визначається курсовим маклером. Залежно від різниці між попитом і пропозицією вона може встановлюватися від 0,1 до 10 одиниць.

4. Додаткові заявки щодо зміни суми купівлі або продажу подаються учасниками торгів через своїх дилерів.

5. Корегування додаткової заявки, яка змінює співвідношення попиту і пропозиції на зворотне, укладається у виконанні її частини в тому обсязі, якого не вистачає для її задоволення.

При корегуванні заявок використовуються такі їх види:

– що додає валюту на продаж;

– що знімає валюту з продажу;

– що збільшує обсяг купівлі валюти;

– що зменшує обсяг купівлі валюти.

При одночасному надходженні однієї із заявок від різних дилерів пріоритет має та заявка, яка більша за величиною.

Виходячи з правил досягнення фіксингу можливі два альтернативних варіанти встановлення біржового курсу.

Варіант перший.

Згідно заявок, що надійшли на біржу до початку торгів, курсовий маклер (офіційна особа біржі) встановлює верхню і нижню межу ("курсову таксу"), в рамках якої буде зафіксований остаточний курс торгів, наприклад, за 1 дол. США – 5,1 – 5,0 грн.; 5,1 грн. - курс продавця (за цим курсом представлена найбільша кількість заявок на продаж), 5,1 грн. - курс покупця (за цим курсом поступила найбільша кількість заявок на купівлю).

Розглянемо дії курсового маклера та учасників торгів.

Дії курсового маклера. Кожні 3 хв. курсовий маклер змінює курс гривні у напрямку підвищення (якщо попит перевищує пропозицію) або зниження (якщо пропозиція перевищує попит). Курсовий маклер (його помічник) фіксує у процесі торгів всі зміни, внесені їх учасниками відносно кількості заявленої валюти і умов її продажу.

Дії учасників торгів. Після оголошення "курсової такси" учасники торгів подають нові заявки або відкликають раніше подані через дилерів, які знаходяться у біржовому залі, з якими вони підтримують зв'язок по телефону. Подання нових заявок або відкликання старих здійснюється періодично (з інтервалом 3 хв.) із зміною валютного курсу.

Подання нових і відкликання старих заявок залежить від співвідношення попиту і пропозиції.

При перевищенні попиту над пропозицією:

– продавці валюти можуть лише збільшити кількість валюти, що пропонується, а також змінити умови раніше поданих заявок у напрямку підвищення курсу гривні з метою балансування попиту і пропозиції;

– покупці валюти можуть лише зменшити кількість валюти, що купується, а також змінити умови раніше поданих заявок у напрямку зниження курсу валюти щодо гривні.

При перевищенні пропозиції над попитом:

– продавці валюти, як правило, зменшують кількість валюти, що продається, а також змінюють умови раніше поданих заявок у напрямку підвищення курсу гривні;

– покупці валюти, як правило, збільшують кількість валюти, що купується, а також змінюють умови раніше поданих заявок у напрямку зниження курсу валюти щодо гривні.

При здійсненні фіксингу курсовий маклер прагне до того, щоб задовольнити максимально можливу кількість заявок за єдиним курсом.

Варіант другий.

Аукціон починається із стартового курсу. Врегулювання попиту і пропозиції відбувається у межах різниці між попитом і пропозицією. У момент, коли попит і пропозиція урівноважуються або розрив між ними змінюється на протилежний, відбувається фіксинг, і торги закінчуються.

8. Реєстрація операцій з купівлі-продажу. Усі операції учасників торгів з купівлі-продажу іноземної валюти щотижня реєструються на валютній біржі із зазначенням:

– обсягів купівлі і продажу іноземної валюти (із зазначенням операцій, що проводяться за свій рахунок і за дорученням клієнтів);

– обсягів продажу іноземної валюти із спеціальних рахунків;

– валютного курсу з укладених угод;

– клієнтів, що здійснюють купівлю і продаж іноземної валюти;

– цілей купівлі клієнтами іноземної валюти.

Однак потрібно зазначити, що у відповідності із законодавством України така інформація про учасників торгів є комерційною таємницею і розголошенню не підлягає.

9. Розрахунок по операції. Після закінчення біржових торгів укладені угоди оформляються біржовими свідоцтвами, що мають силу договору. Вони виписуються у двох примірниках, підписуються курсовим маклером і учасниками торгів. Розрахунки учасників торгів з угод, що укладені на валютній біржі, здійснюються на основі біржових свідоцтв, відповідно до встановленого порядку розрахунків, що визначають:

1) банк, який відкриває рахунки для учасників торгів і бере участь у розрахунках;

2) терміни здійснення розрахунків з укладених угод;

3) відповідальність учасників торгів і валютної біржі за порушення порядку і терміну проведення розрахунків.

© Хмельницький нацiональний унiверситет
29016 Україна м.Хмельницький вул.Iнститутська 11