Хмельницький нацiональний унiверситет 
 Сучасна українська літературна мова
Вступ
Програма навчання
Рекомендацiї
Оцiнювання
Глосарій
Лiтература

ТЕМА 3. ПРЯМЕ І ПЕРЕНОСНЕ ЗНАЧЕННЯ СЛОВА. ТИПИ ПЕРЕНОСНИХ ЗНАЕНЬ (МЕТАФОРА, МЕТОНІМІЯ, СИНЕКДОХА).

Питання теми:

Переносне значення слів.

Метафора та її види.

Типи метафоричних перенесень.

Метонімія.

Синекдоха як різновид метонімії.

Основні терміни теми: семантична структура, метафора, метонімія, синекдоха, трохеїчне вживання.

Переносне значення слова

Розвиток семантичної структури лексеми зумовле­ний особливостями відображення в ній об'єктивної дій­сності. У процесі пізнання людина переносить ознаки вже пізнаної реалії на пізнавану. Зважаючи на це, у сло­ві розрізняють пряме і переносне значення.

Пряме значення є первинним у часовому розу­мінні, вихідним, воно становить сутність реального змісту слова, зрозумілого поза зв'язками з іншими сло­вами. Переносне значення є вторинним, похід­ним від прямого значення, воно виникає внаслідок пе­ренесення назв одних предметів, явищ, дій, ознак на ін­ші і залежить від зв'язку з іншими словами (контексту). Так, прямим значенням слова гавкати є «видавати зву­ки» (про собаку), а переносним — «говорити» (зі зне­важливим відтінком). Тут ознаки собачого злого гавкан­ня переносяться на різке мовлення людини.

Переносне значення може творитися внаслідок ме­тафоризації (грец. metaphora — переміщення), метоні­мізації (грец. metonymia — перейменування) і синекдо­хи (грец. synekdoche — співвіднесення).

Розглянемо найбільш продуктивні типи багатозначності, основа­ні на різних видах мовної вмотивованості: зв'язок за подібністю (ме­тафора) і за суміжністю (метонімія). Метафоричні й метонімічні від­ношення значень (ЛСВ) розглядаються у сучасній лексикології не як індивідуально-стилістичні, образні, а як механізми стійкого зв'язку елементарних одиниць (ЛСВ), що утворюють багатозначне слово.

Метафора. Цей семантичний процес виявляється в тому, що форма мовної одиниці переноситься з одного предмета, явища, дії чи ознаки на інші за подібністю: дуб — «нерозумна людина» (негнучкий розум людини подібний до твердості деревини дуба).

Використовується метафора з метою первинної номі­нації у процесі пізнання нових об'єктів, явищ, дій, оз­нак, а також з метою вторинної номінації під час роз­витку семантичної структури слова. Так, розвиваючи інформатику та комп'ютерні технології, людина відоб­ражає їх у мові (здійснює первинну номінацію), часто використовуючи відомі назви: вірус (мікроорганізм і комп'ютерна програма, що пошкоджує інші програ­ми), дружній (про людину, прихильну до іншої, і про сумісність програм), зависати (зачепившись за щось, триматися у повітрі і тимчасове припинення функціо­нування програми), каталог (систематизований пере­лік книг, рукописів, картин тощо і перелік файлів, на­борів даних), миша (дрібний гризун і комп'ютерний маніпулятор), павутина (сітка, яку плетуть павуки, і комп'ютерна мережа), стискати (здавлювати і архіву­вати файли).

Метафори вторинної номінації належать до фігуративної мови, тобто є мовностилістичними зворота­ми, якими досягають певного виражально-зображального ефекту, напр.: Ми просто йшли: у нас нема зер­на неправди за собою (Т. Шевченко); Шовковий шум нив (М. Коцюбинський); Знов бачу синяву ясну і дали­ну, ланами латану (Є. Маланюк);Пронозисті вікна. Таксі шурхотіння. Заплакані вікна (В. Стус); Ах, а серце і досі ще плаче (П. Тичина).

Перенесення найменувань за подібністю зовнішніх ознак, місця розташування, форми, смаку, функцій відбувається в результаті ви­никнення подібних асоціацій між предметом, що вже має назву, і новим, який її потребує. Перенесення такого типу називається мета­форичним.

Метафорі присвячена величезна кількість досліджень. До фено­мену метафори зверталися філософи, логіки, психологи, літературознавці, стилісти, семасіологи, психолінгвісти. Навіть сформував­ся окремий відносно самостійний напрямок наукових досліджень, пов'язаний із вивченням метафори, — метафорологія. Але комплекс­них досліджень, у яких була б представлена теоретична концепція метафори, на фактичному матеріалі осмислено місце метафори в лексико-семантичній системі української мови, чітко визначені ас­пекти вивчення метафори, виявлені типи метафор за різними пара­метрами, семантичні моделі і закономірності метафоризації, роль метафоричної лексики у відображенні фрагментів картини світу, дуже мало.

Першим метафору як спосіб переосмислення значення слова на основі подібності описав Арістотель (праця "Поетика"). Він створив одну з перших класифікацій метафори, про яку згадують майже всі І сучасні дослідники цього явища. Цицерон тлумачив метафору як

спосіб формування необхідних знань: перенесення за подібністю від­бувається через відсутність у мові відповідних поняттям слів. В ан­тичній традиції сформувався погляд на метафору як на невід'ємну властивість мови, необхідну для комунікативних, номінативних, когнітивних цілей.

Слід зазначити, що поняття метафори (метафоричного типу перенесення) у мовознавстві дещо ширше, ніж у літературознавстві. Ро­зуміння мовної метафори як лінгвістичної категорії містить у собі багато протиріч. Основне протиріччя, на думку більшості дослідни­ків, полягає у тому, що, отримавши статус мовного явища, метафора і сьогодні часто тлумачиться як троп (фігура мовлення, художній засіб). Тобто мовна метафора за традицією поєднується з художньою (індивідуально-авторською) метафорою. Використання традиційно­го терміна поетики ускладнює лінгвістичні дослідження. Першим протиставив мовну метафору поетичній Ш. Баллі1. Окремі спроби замінити літературознавчий термін метафора відповідним лінгві­стичним терміном (наприклад, метасемема Ж. Дюбуа)2, не вплину­ли на термінологічний і понятійний апарат лінгвістики.

Сьогодні вже не заперечується існування двох типів метафори -художньої і мовної. Художня метафора, яка виникає як результат свідомих, цілеспрямованих естетичних пошуків, досліджується пе­реважно у поетиці як одна з її основних естетичних категорій. Сто­совно метафори як категорії поетики використовуються терміни ху­дожня, поетична, індивідуальна, індивідуально-авторська, мовлен­нєва, оказіональна метафора, метафора стилю тощо. Мовна метафо­ра є спонтанною, закладеною у самій мовній природі, готовою лек­сичною одиницею, яку не потрібно щоразу створювати, яка автома­тично сприймається й відтворюється в мовленні (часто навіть несві­домо). Отже, суттєвою є різниця між мовною і художньою метафора­ми з погляду їхнього лексичного статусу: мовна метафора є самостій­ною одиницею, яка відносно вільно вступає в семантичні зв'язки й реалізується в різних лексичних оточеннях, а художня не має такої лексичної самостійності — вона завжди зв'язана зі своїм контек­стом. Мовна метафора має системний характер, відображає колек­тивні предметно-логічні зв'язки, виконує комунікативну функцію, ' "анонімною" (не має автора), вільно відтворюється. Художня мета­фора позасистемна, суб'єктивна (відображає індивідуальний погляд людини на світ), виконує естетичну функцію, зберігає "авторство", має максимальну синтагматичну зумовленість, вона унікальна, не­відтворна.

Мовна метафора досліджується як комплексна лінгвістична проблема в лексикології, семасіології, ономасіології, психолінгвістиці, лінгвостилістиці, когнітивній лінгвістиці. У сучасній лексикології за основу прийнято розуміння метафори як вторинної непрямої но­мінації при обов'язковому збереженні семантичної двоплановості й образного елемента. Таке тлумачення метафори, з одного боку, ста­вить її в один ряд із тропом (за наявністю образності) і при цьому і змушує шукати критерії розмежування метафори і тропа за лінгвістичними ознаками. З іншого боку, таке тлумачення метафори включає метафору як образний мовний засіб у лексико-семантичну систему мови на правах одного з лексичних розрядів, співвідносних | з іншими розрядами або протиставлених їм1.

Метафора не лише служить засобом оцінки, але часто виконує номінативну функцію, визначаючи і називаючи нове поняття вже відомим словом. Існує ціла низка термінів, які позначають таку ме­тафору: номінативна (Н. Арутюнова), лексична, лексикалізована, мертва, скам'яніла, стерта (О. Ахманова), генетична, термінологіч­на (В. Корольков), однобічна семасіологічна (В. Гак), ексметафора (Н. Черкасова). Термін генетична метафора узагальнено і досить точно відображає сутність цього мовного явища: первинну метафо­ричність і втрату образності у сучасній мові, семантичний розпад слова — розрив зв'язку з джерелом найменування. Номінативна (ге­нетична) метафора визнається більшістю дослідників типом мовної метафори. Так, визначаючи генетичну метафору як однобічну сема­сіологічну метафору і визнаючи її номінативний характер, В. Гак, проте, наполягає на тому, що така лексична одиниця зберігає свій метафоричний статус2. Г. Скляревська розглядає її не як тип мовної метафори, а як суміжне з нею семантичне явище, оскільки, на її думку, генетична метафора позбавлена всіх ознак мовної метафори (образності, двоплановості, оцінних й інших конотацій), для неї ха­рактерна втрата вмотивованості, випадіння елементів порівняння з семантичної структури слова. Втрата зв'язку з вихідним значенням у семасіологічному плані означає повернення до звичайної, безпосе­редньої денотативної віднесеності: якщо при "живій" метафорі спо­стерігається подвійний зв'язок із денотатом (подвоєння денотата), який надає їй семантичної двоплановості, то в генетичної метафори — безпосередній зв'язок з новим денотатом, без співвіднесення з первинним3. Генетична метафора у синхронічному плані сприйма­ється як первинна номінація. Разом із тим, зазначає Г. Скляревська, існує генетична метафора, яка втратила двоплановість, але зберегла конотативний зміст (емоційність, експресивність, оцінку)4. Отже, метафоричними є значення слів, образність яких ще цілком відчут­на, а також значення, образність яких ніби "згасла" і давно не від­чувається мовцями, але вона у слові є і міститься у самому факті порівняльного перенесення назви з одного предмета на інший, тобто у тих подібних асоціаціях, які виникають при використовуванні слова в переносному значенні (ніс людини ніс літака, хвіст птаха хвіст потяга).

Асоціативна мовна метафора базується на здатності людської свідомості знаходити аналоги між об'єктами. Ця метафора займає провідне місце в лексичній системі мови як у кількісному відношен­ні, так і за впливом на системні семантичні процеси. При утворенні асоціативної метафори актуалізуються елементи семантики вихід­ного лексичного значення, які знаходяться далеко від ядерної час­тини. Асоціації можуть представляти якісь реальні властивості предмета або ознаки, що, не знаходячи відображення в денотаті ви­хідного значення, приписуються предмету уявою людей, і є відоми­ми всім мовцям (великий, хижий — акула). Інші асоціації відобра­жають певне загальне психологічне враження (м'який — щодо ха­рактеру людини). Асоціативна метафора "скріплена" з похідним значенням лише деякими елементами знання про денотат.

Метафоричні зв'язки базуються на різного роду подібності позначуваних об'єктів: подібність форми, зовнішнього вигляду, впливу, місцезнаходження, подібність у способі представлення дій, подіб­ність у способі представлення оцінки, подібність функцій.

Основою метафори може бути подібність за:

· формою: лист дерева — лист паперу, стріла лу­ка — стріла крана, хребет істоти — хребет гори-,

· місцем розташування: п'ята людини — п'ята приладу, голова істоти — голова колони;

· кольором: бронзова статуетка — бронзова шкі­ра, золоте кільце — золоте сонце-,

· звучанням: хлопець барабанить — дощ бараба­нить;

· особливостями руху: коник (маленький кінь) — коник (комаха, що стрибає, як маленький кінь); чере­пашача швидкість (швидкість черепахи) — черепаша­ча швидкість (невелика швидкість);

· виконуваною функцією: повітряний потік — по­вітряний флот, стискати руку — стискати файли, крило птаха — крило літака-,

· фізіологічними і психічними враженнями від сприймання об'єкта: гострий ніж — гострий розум, море хвилюється — людина хвилюється, шлях до Киє­ва — життєвий шлях, високий мур — високий урожай.

Лексична метафора як своєрідна модель формування лексико-семантичних варіантів багатозначного слова реалізується за пев­ними закономірностями, представленими в регулярних взаємозв'яз­ках між порівнюваними предметами, явищами і ознаками. Можна виділити, зокрема, такі найтиповіші різновиди метафоричних переносів:

I. Тварина —» людина: 1) назва тварини —> людина, подібна до цієї тварини за порівнюваними інтелектуальними здібностями, характером, особливостями поведінки: орел, лев, корова, бегемот, свиня, змія, гадюка, лисиця, заєць, хамелеон, мавпа, теля, щеня (— Орел, а не козак! — каже знов Василь Невольник (П. Куліш); Не козак ти, не лицар! Ти гадюка, злодій ти! (С. Васильченко); 2) дія людини, спрямована на тварину +** дія людини, спрямована на іншу людину: запрягати, захомутати, заарканити {Він [кухо­вар] радий запрягти Хому, засадити його чистити картоплю (О. Гончар); Сліпа, нездоланна любов заарканила дівчину, як сар­ну, за шию і вела своєю, відомою лиш їй одній тропою (В. Баб-ляк); 3) характеристика тварини —> характеристика людини: хи­жий, шолудивий, жовторотий {Хіба нормальним людям впало б отаке в голову: послати сюди жовторотого крикуна на таку від­повідальну посаду — завідувача заводських лабораторій? (Ю. Шов-копляс); Чим дальш підростав, тим гірш ставав я хижим, не­покірним (О. Стороженко); 4) сукупність тварин —» група людей: гурт, зграя, стадо, табун, рій {Ціла зграя людей увалила в сіни, брязкаючи шаблями, цокаючи шпорами... (П. Мирний); Сказав він [князь] в дусі своїм: Отеє власть моя безпечна! Упоїв я все те стадо, Що вже й не протверезиться (І. Франко); 5) частина тіла тварини —> частина тіла людини: грива, паща, кігті, лапа, брюхо, клешні {До неї приступив з свічкою пан Прушинський.., широко­плечий, з великою головою, з цілою гривою міцного волосся на голові (І. Нечуй-Левицький); Він [Пелехатий] напружив могутні м 'язи своїх щелеп, відкрив пашу, хотів був завити низьким вов­чим басюрою, але поборов це дурне бажання (П. Загребельний); 6) житло тварини —> житло людини: барліг, гніздо, конура, нора {Сам собі будиночок поставив, Що в Малині був за гніздо йому (М. Рильський); Мене здивувало те, що тут, у цій темній конурі, були люди (Ю. Збанацький).

II.Рослина —» людина: 1) назва рослини або її частини —> лю­дина, схожа на відповідну рослину або подібна до неї за певними ознаками: ягідка, дерево, дуб, лопух {Ягідка моя червоная! Біля те­бе й горе забудеш (М. Костомаров); 2) стадія розвитку рослини —> стадія розвитку людини: цвісти, квітнути, розквітати, відцві­тати, в'янути, дозрівати {Ольга розуміла: промине ще рік чи два, і почне в'янути її молода краса (А. Шиян); В садах кохалися, цвіли, Неначе лілії, дівчата (Т. Шевченко).

III.Нежива природа —» людина: 1) атмосферне явище, стан довкілля —> зовнішній вигляд людини, характеристика її душев­ного стану: ясний, похмурий, сонячний, тінь, хмара {Софія тих розмов не чула і з ясним чолом походжала по рідній оселі (Ле­ся Українка); — Ха, ха, ха! — засміявся і собі молодший, рад, що хоч таким способом прогнав хмару з чола старшого брата (І. Франко); 2) погода, атмосферні явища —» характеристика соці­альних стосунків, суспільно-політичного клімату, емоцій, почут­тів, людини: буря, тиша, мороз, година, шквал, спека {Любіть Україну... в годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди! (В. Сосюра); Ти ж знаєш, яка в душі моїй буря, Маріє! (В. Сосюра); 3) камінь —» характер, зовнішність людини: граніт, кремінь, діамант, перлина {Відомо, що за людина з Невкипіло-го — кремінь (А. Головко); 4) небесне тіло —> оцінка стану лю­дини в суспільстві: сонце, зірка, зоря, комета {Позирав щораз в віконце. Чи не трапиться вона. Його щастя, його сонце, Його зіронька ясна (П. Грабовський); 5) пора року, частина дня —> вік людини: весна, осінь, ранок, вечір, світанок {Не забудь, не забудь Юних днів, днів весни (І. Франко); А тепер, на осені життя. Між погрозних одсвітів багряних.., Уночі до краю, до кінця Зро­зумів я, що життя кінчиться (М. Рильський).

IV.Живі істоти —> нежива природа, рослини: 1) частина ті­ла живої істоти —> деталь предмета або частина рослини: ручка, ніжка, ніс (корабля), серце (дзвона); 2) частина тіла живої істоти —» об'єкти неживої природи, зокрема рельєфу: горб, хребет, жила {Місцевість поблизу нашого дому була нерівна, з горбами й вибал­ками (Л. Смілянський); По вичерпанню головної жили... Герман велів гнати штольні за ходом тих менших жил (І. Франко); 3) фі­зичні дії, стан людини —» процес, явище природи: шепотіти, спі­вати, мовчати, плакати, говорити, спати, дрімати, хмуритися {Кришталь співає від кожного дотику (В. Собко); .Внизу дрімала вода в Росі й тихо лисніла проти червоного неба (І. Нечуй-Ле-вицький); 4) характер, особливості поведінки людини —> характе­ристика явища природи: жорстокий, підступний, віроломний, гор­дий, примхливий, лінивий, лагідний, ласкавий {В розчинені двері вривався жорстокий мороз (І. Микитенко); Немов лагідні хвилі гойдають водні лілеї (М. Коцюбинський).

V. Фізичні характеристики предметів і речовин, фізичні процеси —> людина: 1) дотикова характеристика —> почуття, мо­рально-етична або психологічна характеристика поведінки люди­ни в різних виявах: теплий, гарячий, холодний, колючий, гострий, палкий {А дочка, на лихо собі, гаряча вдалася: ніколи було не змов­чить (П. Мирний); Зінька як вирізьблена з сірого мармуру, холод­на й строга (А. Головко); 2) просторова характеристика предмета -> почуття, характер людини: високий, глибокий, низький, великий, ши­рокий, дрібний, тонкий, безмежний, рівний, прямий, крутий (В погляді тому побачив старий Зуб глибоке ніжне кохання і пора­дувався в душі (В. Собко); Він боявся батька, його крутого норо­ву, твердого слова (І. Нечуй-Левицький); 3) звукова характеристи­ка —» вияви характеру, поведінка людини: глухий, тихий, мело­дійний, голосний, дзвінкий, монотонний (Глухий і німий Чіпка як до вітання матінки, так і до жартів доньки (П. Мирний); Пішло потім монотонне життя на водах... (І. Нечуй-Левицький); 4) го­ріння —> почуття: горіти, палати, гаснути, потушити, запалю­вати, вогонь, вогнище, спалахнути (Широке, розрум 'янене облич­чя Варивона горіло захватом і силою (М. Стельмах); Та не має такої сили мій вогонь! І от чому він не потішив мене в моїй тузі великій (Леся Українка); 5) колір —> почуття, психічний, емоцій­ний стан людини: чорний, сірий, яскравий, рожевий, блідий, блис­кучий (Несподівана й блискуча спалахнула в голові думка (А. Го­ловко); Я пам'ятаю чорний жах, як ніч гриміча горобина... (В. Со­сюра); 6) звукова характеристика —> вияв людини в суспільстві: голосний, дзвінкий, гриміти, дзвонити, шуміти (Одним словом, його ім 'я було голосне в краю (І. Франко); Життя кудись іде, Життя шумить і грає (М. Рильський); 7) фізичний процес, фі­зичний стан або характеристика —* суспільний процес, стан лю­дини: гнити, загнивати, розкладатися, розпадатися, гнилий, міц­ний, монолітний (Додому солдатові треба — три роки гнив в окопах (О. Довженко); Він дивився на міцні лейтенантові плечі і пробував свої (О. Гончар).

VI. Живі істоти —> інтелектуальний, соціальний або емо­ційний план, фізичний стан людини: 1) фізичні дії або стан живої істоти —> розумова діяльність, інтелектуальний стан люди­ни: гризти, блукати, вгризатися, рухатися, стрибати, крутити­ся, спати, дрімати, народжуватися, прокидатися Дмитра гриз­ла, не давала заснути досада, злість через невдачу (В. Козачен­ко); Спить сила, думка у тобі дріма (П. Дорошко); 2) фізичний стан або характеристика людини —> інтелектуальна характерис­тика людини: близькозорий, далекозорий, сильний, слабкий, дужий, здоровий, кволий, немічний Далекозорі й розумні сучасники пое­та швидко розгадали в ньому Пушкінового наступника (М. Риль­ський); Скільки разів мені потім в житті доводилось спосте­рігати, як юнаки з очевидною ерудицією виявлялися безпорадними і немічними, коли режисерська паличка переходила до їхніх рук (О. Довженко); 3) фізичний стан живої істоти —> стан або харак­теристика суспільства чи людини як члена суспільства: здоровий, хворий, хвороба, загибель, хворіти, вмирати, задихатися, ліку­вати, оздоровлювати (Звістка про загибель Січі вразила всіх у самісіньке серце (О. Довженко); Я люблю тебе так через те. Що гидуєш ти словом мертвячим, Що в тобі самостійність росте, Що вселюдським хворієш ти плачем (П. Грабовський); 4) фізична дія живої істоти —> соціальна дія людини або групи людей: ков­тати, губити, гнати, гнути, душити, тиснути, затискати, ла­мати, боротися, крутитися (У нас єсть закон дідівський— не ми його поставляли, не нам і ламать його (С. Васильченко); В очі любить, а за очі губить (Нар. тв.); 5) характеристика живої істоти —> характеристика почуття: лютий, скупий, жорстокий, злий, привітний, ніжний, лагідний {Люті очі блищали, наче в зві­ра (І. Нечуй-Левицький); Завжди усмішка лагідна цвіла їй на вус­тах (В. Сосюра); 6) фізичні дії людини -4 хворобливі стани лю­дини: різати, колоти, давити, стискати, пронизувати, стукати, бити, ламати {Пропасниця тіпала ним, гарячка палила вогнем, а в грудях так кололо, що він на превелику силу діставав собі воду (М. Коцюбинський); Голова, знаєш, ніби чужа якась. Отут мені давить і штрика (О. Вишня).

VII.Створені людиною предмети, речовини, матеріали —» людина: 1) механізм, його характеристика або частина, викону­вана ним дія —> характеристика людини за зовнішністю, особли­востями характеру або поведінки: машина, автомат, робот, мо­тор, гвинтик, фари, локатори, завести, завестись (Я не можу обер­татися в покірну машину, як ота швачка, і затлумити в собі всі поривання (Леся Українка); Насправді він і далі продовжує лиша­тись нікчемним гвинтиком у страхітливій машині руйнації, в ото­му потворному механізмі війни... (Ю. Бедзик); 2) предмет —> харак­теристика людини за схожістю на відповідний предмет: колода, ба­рило, довбня, опудало, стовп, бомба, мішок, лантух (Це не хазяїн, а якась колода, якась сплюга опівнічна (Б. Грінченко); Як це могло статися, що він досі не помічав, яка Ляля вродлива! А той лантух Василь, бач, помітив (П. Загребельний); 3) знаряддя —> характерис­тика соціального плану людини: бич, палиця, молот, меч, леща­та, жорна (Неволі бич навіки зник... (М. Рильський); / цар взяв палицю до рук, І змовкло все нараз навкруг (Л. Первомайський).

VIII.Міфічні істоти —> людина: русалка, мавка, відьма, дия­вол, демон, біс, чорт, сатана, яга (Оженився, сатано, — Зароб­ляй же на пшоно (Т. Шевченко); — Злюка, мабуть, — перешіп­тувались заробітчанки Софії вслід. —Яга! (О. Гончар).

IX. Просторові характеристики —> часові характеристики,
характеристики людини і суспільства за морально-етичними оз-
наками: 1) довгий, короткий, далекий, близький (Довгими осінніми
вечорами велись безконечні розмови та суперечки (М. Коцюбин-
ський); Нарікаю тільки, що дні короткі, не стає мені часу (М. Ко-
цюбинський); 2) високий, низький, широкий, вузький, далекий, близь-
кий (Я знаю, в вас думки либонь премудрі все про науки, про високі справи (Леся Українка); Прохання близьких приятельок не вгаму­вало її (І. Нечуй-Левицький).

Метафора як перенесення ознаки за подібністю є важливим і необхідним елементом процесів первинної номінації у зв'язку з безперервністю пізнання людиною навколишнього світу і дієвим виражально-зображаль­ним засобом під час вторинної номінації.

Метонімія. Під час цього семантичного процесу форма мовної одиниці переноситься з одного предмета, явища, дії чи ознаки на інший за суміжністю.

Суміжність, що лежить в основі метонімії, може бути:

· просторовою: концертний зал — зал аплодував; спинка дитини — спинка стільця; тарілка на столі — з'їв тарілку,

· часовою: косовиця (процес) — косовиця (час), ве­чір (час) — вечір (зібрання з розвагами);

· атрибутивною (ознаковою): трон (меблі) — трон (влада монарха), булава (зброя) — булава (гетьманс­тво), сивина (колір волосся) — сивина (старість), гене­рал (військове звання) — генерал (людина), святковий день — святковий одяг;

· каузальною (причиново-наслідковою): шиття (дія) — шиття (пошита річ), креслення (дія) — крес­лення (накреслений об'єкт);

· суб'єктно-предикатною, тобто суміжністю дії і ви­конавця: рада (настанова, вказівка) —рада (державний орган), щедрий чоловік — щедрий подарунок.

Важлива роль у розвитку багатозначності слів як регулярного лексико-семантичного процесу належить метонімії (від грец.— перейменування), сутність якої полягає в перене­сенні назви одного класу предметів або одиничного предмета на інший клас або одиничний предмет на основі суміжності. Основу метонімії можуть утворювати просторові, процесуальні, ситуатив­ні, семантичні та інші відношення між найрізноманітнішими ка­тегоріями об'єктивної дійсності, відображуваними в людській сві­домості, зокрема між предметами, особами, діями, процесами, яви­щами, соціальними інститутами, подіями, місцем, часом, причи­ною, наслідком тощо1. Пор. у зв'язку з цим такий текст: «Ішли му­зики із весілля. Цимбали, бубон і скрипаль. Місток вузенький над потічком! З якої тут ступить ноги? Тут як не ступиш, то не втрапиш. Іще цимбали й скрипку втратиш. Двигтить місточок у дві дошки. — Не бійтесь, куме, іще трошки! Гукніть сусідам і родині, Що ми уже посередині! Та вдарте в бубон з тої прикрос­ті. Де страшно так, то тра навприсядки» (Л. Костенко)!

У наведеному тексті виступають виразні приклади вживання слів у їх прямому значенні (цимбали, бубон — музичні інструмен­ти) і метонімічної номінації осіб (цимбали, бубон — особи, що гра­ють на відповідних музичних інструментах). Пряме і переносне зна­чення іменників цимбали і бубон конкретизуються за принципом семантичної сполучуваності з іншими лексемами у межах мінімаль­них контекстів, а саме: 1) Ішли музики із весілля. Цимбали, бубон і скрипаль; 2) Цимбали й скрипку втратиш; 3) Вдарте в бубон.

Лексична метонімія, як і метафора, характеризується регуляр­ними виявами. Можна виділити кілька типових реалізацій цього лексико-семантичного явища в українській мові. До поширених на­лежать, зокрема, метонімічні номінації, в основі яких лежать так звані актантні значення, тобто відношення між діями та процеса­ми, з одного боку, і їх суб'єктами, об'єктами і результатами, з іншого. У зв'язку з цим можна навести такі приклади: 1)дія —> суб'єкт дії: нести вахту на есмінці — вахта есмінця; керівницт­во інститутом — керівництво інституту; охорона пам'яток куль­тури — приїхати у супроводі охорони; 2) дія —» результат дії: асигнування коштів на будівництво— одержати необхідні асиг­нування; запозичення слів з інших мов — вивчати лексичні запо­зичення; запізнитися на обід — дуже смачний обід; подати доку­менти на підпис — підпис під документом; виховання мужності у дітей — одержати належне виховання в школі; опановувати літо­графію — високохудожня літографія; 3) дія —> засіб дії: по­криття доріг асфальтом — асфальтове покриття; кріплення за­бою в шахті— лижне кріплення; 4) дія —» предмет: опалення при­міщення — ремонтувати опалення; вентиляція приміщення —< ре­монтувати вентиляцію; лінія прицілу— оптичний приціл; озбро­єння армії новими ракетами — досягти угоди про заборону ядер­ного озброєння; обладнання лабораторії новими приладами — використовувати нове обладнання в роботі; 5) дія —» місце дії: коротка зупинка — вийти на другій зупинці; переїзд затримуєть­ся — аварія на переїзді; швидкий старт — затриматися на старті; розрив зв'язок — вилікувати розрив. Зі сферою дій, процесів, ста­нів пов'язують також і інші різновиди номінацій, сутність яких ви­значають метонімічні відношення ускладненої природи, представ­лені прикладами на зразок: копати землю — копати яму; довба­ти дерево — довбати вулик; пробити стіну — пробити отвір; ви­стругати дошку — вистругати деталь; витрусити мішок — витрусити борошно з мішка; виполоти грядку — виполоти бур'яни; витерти чоботи — витерти пил з чобіт; обідрати дере­во — обідрати кору на дереві; лікувати хворого — лікувати грип; виправляти диктант — виправляти помилки; топити піч — топити кімнату. Характер метонімічних відношень між відпо­відними дієсловами полягає в тому, що перше з них має загальне значення «деформувати або обробляти певним способом об'єкт», у той час як друге означає дію, спрямовану на об'єкт.

З погляду формування багатозначності слів засобами метонімії заслуговують на увагу і такі різновиди відношень між лексико-семантичними варіантами: 1) рослина —> плід цієї рослини: вишня, груша, слива, калина, малина, смородина, агрус; 2) рослина —» квітка рослини: айстра, гвоздика, ромашка, конвалія, хризантема; 3) рос­лина —> харчовий продукт з цієї рослини: гірчиця, хрін, чай, кава;

4)дерево —> деревина цього дерева: береза, ялина, кедр, сосна, дуб;

5)тварина —» хутро тварини: білка, горностай, куниця, лисиця, нор­ка, песець, соболь; 6) матеріал —> виріб з цього матеріалу: гіпс, брон­за, скло, мармур, кришталь, срібло; 7) тканина —> одяг з цієї ткани­ни: шовк (ходити в шовках); 8) частина тіла —> частина одягу: спина, пояс, талія, лікоть (лікті протерлись); 9) приміщення —> група, ко­лектив людей: аудиторія, завод, зал, клас; 10) предмет —» міра того, що міститься в ньому: склянка чаю, відро води, кошик яблук, ложка меду; 11) кімната —> меблі для кімнати: вітальня, кабінет, кухня; 12) музичний інструмент —» музикант, що грає на ньому: скрипка, віолончель, контрабас; 13) танець —> музика до нього: гопак, вальс, краков'як, мазурка, полька, танго; 14) столиця країни —> уряд цієї країни: Вашингтон, Лондон, Париж, Бонн; 15) форма державного правління —» країна з такою формою правління: демократія, деспо­тія, монархія, республіка; 16) установа —» приміщення цієї установи: школа, інститут, завод, прокуратура, театр; 17) звання (ступінь, чин) —> людина, що має це звання: доктор, доцент, імператор, граф, майор, президент; 18) голос —> співак з таким голосом: альт, баритон, бас, сопрано, тенор; 19) різновид фарби —> картина, на­мальована такою фарбою: акварель, гуаш, олія, пастель; 20) яви­ще —> наука, яка вивчає це явище: граматика, історія, морфологія, синтаксис, право, економіка; 21) параметр —» високий ступінь озна­ки за цим параметром: вага, висота, глибина, довжина, потуж­ність, швидкість, темперамент, розум, характер, товщина.

Виразний приклад регулярної полісемії на фунті метонімічних зв'язків становлять відносні прикметники, представлені в українсь­кій мові численною фупою похідних лексичних одиниць, значеннє­вий план яких зумовлюється різними типами відношень. Так, у словосполученнях цементна підлога і цементний завод відповідний прикметник фактично виступає у двох лексико-семантичних варіан­тах. У першому випадку виражається ознака за матеріалом виготов­лення (підлога з цементу), у другому— за об'єктом виготовлення (на заводі виготовляють цемент). Пор. також: нафтовий проми­сел — нафтовий трубопровід — нафтова пляма — нафтове забруднення; річний звіт — річний прибуток — річне відрядження.

Як і метафора, метонімія може використовуватися з метою первинної і вторинної номінації.

Синекдоха. Цей семантичний процес виявляєть­ся в тому, що форма мовної одиниці переноситься з од­ного предмета, явища, дії чи ознаки на інший на основі кількісних відношень, що полягають у заміні назви ці­лого назвою його частини.

Основою синекдохи можуть бути:

· істотність частини у структурі цілого об'єкта: па­рус (частина парусного судна) — парус (парусне судно), літо (пора року між весною та осінню) — літо (рік), спідниця (верхній жіночий одяг) — спідниця (жінка), зелений капелюх (головний убір зеленого кольору) — зелений капелюх (людина в такому капелюсі), руки (верхні кінцівки людини) — руки (робоча сила);

· родо-видові відношення: боєць (будь-який учасник бою) —бощь (військовик найнижчого звання, рядовий), ріка (будь-який водний потік, що живиться із джерела) — Ріка (річка на Закарпатті), круча (високий, стрімкий бе­рег) — Круча (назва частини села на стрімкому березі);

· відношення «ознакачастини» — «цілий предмет»: чорнявий (колір волосся людини) — чорнявий (людина з таким кольором волосся), гугнявий (нерозбірлива мова людини) — гугнявий (людина, що нерозбірливо гово­рить), горілчані вироби (горілка) — горілчані вироби (всі міцні алкогольні вироби).

Як різновид метонімії розглядають синекдоху, тропеїчна природа якої полягає в перенесенні назви частини, деталі на предмет як ціле, при­чому, як правило, за умов ситуативної номінації. Типовим у цьому зв'язку є лексико-семантичне відношення назва одягу —> назва особи, наприклад: Вся площа була повна людських голів, подертих кожухів, сіряків, кирей... (Л. Смілянський). І хазяїна не видно... Ото тільки як хто підійде, тикне ціпком у корову; — А ця скільки про­сить? Тоді не знати звідкіль витикається бриль або картуз і так кудись на поле або на Псьол кидає; — П'ятдесят! (О. Вишня). По­дібно до інших тропів, що виступають джерелом розвитку полісемії слів, синекдоха зневиразнюється, втрачає свою образність, унаслідок чого виникають регулярно відтворювані значення слів на зразок ду­ша, голова, вживані для позначення одиниць кількісного виміру.

Синекдоха є різновидом метонімії, однак її за тради­цією розглядають як окремий семантичний процес.

Рекомендована література

1. Вербицька О. А. Термін і метафоризація // Культура слова. — 1986. — Вип.30.

2. Виноградов В. В. О языке художественной прозы. — М.: Наука, 1980. — 359с.

3. Ганич Д. І., Олійник І. C. Словник лінгвістичних термінів. – К.: Вища шк.,1985.

4. Лисиченко Л. А. Лексикологія сучасної української мови. Семантична структура слова. – Х.: Вища шк., Вид-во при ХДУ, 1977.

5. Стилістика української мови: Підручник/ Мацько Л.І. Сидоренко О.М, Мацько О.М. – К.: Вища шк.,2003.– 462 с.

6. Сучасна українська літературна мова: Лексика і фразеологія / За заг. ред. І. К. Білодіда. — К.: Наук, думка, 1973. — 438 с.

7. Сучасна українська літературна мова: Підручник/ А.П Грищенко,Л.І Мацько, М.Я.Плющ та ін.; За ред. А.П. Грищенка. – К.: Вища шк.. 2002. – 439 с.

8. Сучасна українська літературна мова: Підручник/М.Я Плющ, С.П. Бевзенко, Н.Я Грипас та ін.; За ред. М.Я.Плющ. – К.: Вища шк.. 2002. – 430 с.

9. Сучасна українська літературна мова: Стилістика / За заг. ред. І. К. Білодіда.—К.: Наук, думка, 1973.—588с.

© Хмельницький нацiональний унiверситет
29016 Україна м.Хмельницький вул.Iнститутська 11