Хмельницький нацiональний унiверситет 
 Сучасна українська літературна мова (ч.2)
Вступ
Програма навчання
Рекомендацiї
Оцiнювання
Глосарій
Лiтература

Тема 8. ЛЕКСИКА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ З ПОГЛЯДУ ПОХОДЖЕННЯ: СПОКОНВІЧНА УКРАЇНСЬКА І ЗАПОЗИЧЕНА.

Питання теми. Формування української лексики. Дивергенція і конвергенція. Питомий шар української лексики. Лексика праслов'янського походження. Лексика праіндоєвропейської мови. Лексика, успадкована від ностратичної прамови. Слова, успадковані від індоєвропейської прамови Лексика, успадкована від західноєвро­пейської мовної спільності. Слова, успадковані від балто-слов'янської мовної спільност.і .Слова, успадковані від східнослов'ян­ської мовної спільності. Власне українська лексика. Запозичений шар української лексики. Калькування. Стародавні запозичення. Старослов'янізми. Лексеми, запозичені з інших мов.

Терміни теми:Дивергенція, конвергенція, запозичення, питома лексика, успадкування лексики, калька, лексичні запозичення.

Словниковий склад мови формується протягом тися­чоліть, що зумовлене пізнанням людиною світу, розвит­ком матеріальної культури. Кожне слово сучасної мовимає свою історію. Синхронічна лексикологія розглядає не етимологію кожного слова, а загальні процеси фор­мування лексичної системи.

Формування української лексики

У процесі розвитку мови змінюється її словниковий склад. На відміну від інших мовних рівнів лексична система є найбільш проникною для зовнішніх впливів. Вони можуть мати як позамовний характер (відобра­ження динаміки навколишнього світу), так і мовний або комбінований характер.

Проникність лексичної системи є загалом позитив­ним явищем, оскільки забезпечує оперативне відобра­ження змін у навколишньому світі. На позамовні зміни лексична система реагує появою нових слів і значень (лексем і семем), що називають нові явища, об'єкти, по­няття. Власне мовними причинами лексичних змін є взаємодія мови з іншими мовами, лексичних одиниць, насамперед синонімів.

З часом деякі слова стають застарілими, переходять до розряду пасивної лексики або зовсім зникають, а ін­ші, навпаки, можуть розширити своє функціонування, перейти з периферії до ядра лексичної системи. Резуль­тати досліджень свідчать, що протягом 1000 років у лексичній системі мови втрачається приблизно 19% споконвічних слів, водночас з'являється велика кіль­кість нових слів.

Розвиток мови виявляється в дивергенції і конвер­генції.

Процес дивергенції полягає у виникненні те­риторіальних різновидів певної мови. Спочатку вони мають локальний характер, а потім поширюються на всі рівні мовної системи, виникає все більше розбіжнос­тей між територіальними діалектами, і з часом одна мо­ва розпадається на кілька мов. Дивергентні процеси, як правило, зумовлені територіальним відокремленням од­нієї народності від іншої внаслідок розселення племен і часткового чи повного розриву контактів між ними.

Конвергентні процеси характеризуються виникненням спільних мовних ознак у двох і більше спо­ріднених чи неспоріднених мовах. Вони відбуваються і»наслідок сусідства народів, їх державних, торговельних та культурних зв'язків. Крайнім виявом конверген­ції є злиття двох чи кількох мов у одну.

Українська мова сформувалася внаслідок диверген­тних процесів. Її джерелом є ностратична прамова, яка існувала, ймовірно, до VII тис. до н. е. Ця мова розпала­ся на кілька прамов, однією з яких була індоєвропей­ська. З індоєвропейської прамови, що розпалась приб­лизно в II тис. до н. е., виокремилися східноіндоєвропейська і західноіндоєвропейська мовні спільності. З розпадом останньої утворилася балто-слов'янська мов­на спільність, а з неї виокремилася праслов'янська, або спільнослов'янська, мова. Праслов'янська мова розпа­лася у VI ст. н. е. на слов'янські мови. Можливо, існува­ла й спільносхіднослов'янська мова, на основі якої приб­лизно з IX ст. почала формуватися українська мова.

Для формування української мови характерні також конвергентні процеси: вона взаємодіяла з іншими слов'янськими мовами, насамперед з російською і поль­ською, з германськими мовами, зокрема німецькою, англійською, з романськими, тюркськими мовами то­що. Однак ці процеси не спричинили злиття україн­ської мови з однією із них.

Розвиток лексичної системи забезпечує адекватне ві­дображення розвитку суспільства. Словниковий склад української мови формувався шляхом успадкування лексики прамов, власного словотворення і шляхом за­позичення слів у інших мов.

Питомий шар української лексики

Основу лексики кожної мови становить питома лексика — слов­никовий фонд, наявний у мові від самого початку її існування й не запозичений із жодної іншої мови. До основного словникового фон­ду питомої лексики належать назви спорідненості (батько, мати, брат, сестра), найважливіших реалій природи (земля, небо, річка, море, Сонце, Місяць), основних кольорів (білий, чорний, червоний, зе­лений), займенники, числівники, основні дієслова (йти, їхати, вес­ти, везти, бігти, летіти) тощо. Саме на підставі порівняння основ­ної лексики (а також її фонетичних та граматичних рис) роблять ви­сновки про спорідненість мови з іншими та її місце в генеалогічній класифікації мов.

Переважна більшість питомої лексики української мови — праслов'янського походження, тобто успадкована з незафіксованої, але реконструйованої дослідниками праслов'янської мови (існувала від початку II тис. до н. е. до середини І тис. н. е.) — спільного джерела всіх слов'янських мов. Українська лексика праслов'янського доходження виявляє фонетичні та граматичні відповідності з лексемами інших мов слов'янської групи (порівняймо укр. білий — пол. biay — болг. бял)

Частина питомої української лексики виявляється ще давнішою за праслов'янську мову і сягає реконструйованої праіндоєвропейської мови (існувала не пізніше V тис. до н. е.) — спільного джерела всіх мов індоєвропейської родини, зокрема слов'янських, балтій­ських, германських, латинської та романських, грецької, іранських, індійських тощо (порівняймо укр. дім, латис. аотз, нім. Оот, лат. аотив, давньогрец. а'отоз). А деякі українські питомі лексеми (на­приклад, мене, ти, той) давніші навіть за праіндоєвропейську мову і сягають епохи первісного мовотворення.

Беручи до уваги дивергентні процеси, внаслідок яких сформувалася українська мова, у її словниковому складі виокремлюють питомий шар лексики, тобто лек­сику, що була або успадкована від прамов, або створена на власне українському мовному ґрунті.

Питомий шар української лексики охоплює групи слів, успадковані від ностратичної й індоєвропейської прамов, західноіндоєвропейської і балто-слов'янської мовних спільностей, праслов'янської мови і східно­слов'янської мовної спільності, та власне українську лексику.

Лексика, успадкована від ностратичної прамови. До української мови дійшло лише 20—23%слів цієї прамови. Залишком лексичної системи ностратичної прамови в українському словниковому складі є займенники (я, ти, цей, той, що, його), службові слова (не, ні, та, через), назви частин тіла (горло, кістка, м'ясо, пух, черево, язик), назви об'єктів природи (берег, буря, ко­ра, сік, сніг), назви на позначення просторових відношень (коло, перед, зад, половина, щілина), назви дій (взяти, дати, жувати, запинати, йти, палати, пам'ятати, пекти, слухати), назви якостей (великий, гладкий, лип­кий, повний, темний, чорний) тощо. Однак ці слова успадковані не цілком: від ностратичної прамови до ук­раїнської дійшли лише відповідні корені. Вони наявні і в мовах інших сімей, зокрема алтайської, угро-фінської, дравідійської, кавказької, семіто-хамітської тощо.

Слова, успадковані від індоєвропей­ської прамови. До української мови дійшло приб­лизно 50—53% індоєвропейської лексики. Виокремлю­ють такі її тематичні групи:

- назви об'єктів і явищ природи, рослин: земля, не­бо, сонце, день, вечір, весна, зима, вогонь, дим, вода, роса, вітер, дерево, береза, жолудь, зерно, солома, полова, льон, біб, мак;

- назви тварин, птахів, комах: бобер, вивірка, вид­ра, вівця, вовк, свиня, їжак, миша, олень, порося, тур, ягня, ворона, гуска, журавель, орел, сорока, оса, муха, блоха\

- назви на позначення частин і органів тіла людини та організму тварин: брова, волосся, вуста, вухо, доло­ня, жила, зуб, кров, лікоть, лоб, мозок, ніготь, ніс, око, селезінка, серце, череп, вим'я-,

- назви спорідненості і свояцтва: брат, вдова, дівер, дочка, жінка, мати, свекор, сестра, син;

- назви помешкання та його частин: дім, двері;

- назви продуктів харчування: мед, сіль, юшка;

- назви знарядь праці та засобів сполучення: ярмо, вісь, жорно, віз, путь, стежка;

- назви основних життєвих процесів: везти, віда­ти, жити, знати, їсти, лежати, мерти, мішати, моло­ти, текти, орати, пити, плести, просити, сидіти, спати, стояти, сьорбати, терти, тесати, шити;

- назви якостей: високий, довгий, жовтий, малий, половий, рудий.

Ця лексика є спільною для слов'янських, балтій­ських, германських, романських, кельтських, Іранських, індійських та інших мов, не характерна вона для мов інших сімей, наприклад уральської, семіто-хамітської, дравідійської, кавказької тощо.

Лексика, успадкована від західноєвро­пейської мовної спільності. До неї належать та­кі слова: борода, віск, володіти, гість, ділити, дрізд, ли­па, лосось, люди, море, мох, сім'я, сіяти, тисяча, яблуня та ін. Вони, як правило, наявні в слов'янських, балтій­ських, германських, романських, кельтських та іллірій­ських мовах. Частина слів західноєвропейського похо­дження, наявних в українській мові, має відповідники не у всіх вказаних вище мовах, а тільки в двох або трьох, найчастіше балтійських, германських і кельтських, напр.: граб, ліс, черево, люди, село, жито, лебідь, риба, віск, ділити, тисяча тощо.

Слова, успадковані від балто-слов'янської мовної спільності. Ця мовна спіль­ність існувала приблизно до XV ст. до н. е. Від неї укра­їнська мова успадкувала такі слова: глухий, голова, доля, дробити, дух, зозуля, корова, кривий, куниця, лід, нога, озеро,рука, сморід, солодкий, теля та ін. Вони є спільни­ми для слов'янських і балтійських (литовської, латись­кої та мертвої пруської) мов.

Лексика, успадкована від прасло­в'янської мови. Слова, які дійшли до української мови від праслов'янської, є новотворами, хоч зазвичай вони творилися на основі індоєвропейських коренів. Праслов'янізми в українській мові представлені таки­ми тематичними групами слів:

- назви об'єктів і явищ природи, рослин: долина, іскра, острів, північ, потік, рілля, струмінь, буря, ви­хор, морок, будяк, гриб, лопух, кропива, лобода, малина, печериця, пшениця, сад, сироїжка, трава, ягода;

- назви тварин, птахів, комах: ведмідь, змія, кінь, окунь, пес, птах, соловей, жук, комар;

- назви на позначення частин і органів тіла людини та організму тварин: білок, більмо, в'язи, гортань, губа, рот, стегно, тіло, чоло, шия, грива;

- назви спорідненості і свояцтва: вітчим, мачуха, невістка, онук, плем'я, сват, свояк, чоловік;

- назви заселень, помешкання та його частин: вули­ця, город, вежа, кошара, кузня, обора, стайня, вікно, крокви, піч, пліт;

- назви продуктів харчування: борошно, каша, ки­сіль, коровай, лш, масло, пиріг, пиво, сало, сар, сметана, страва, тісто;

- назви знарядь праці та засобів сполучення: боро­на, вила, відро, горно, клин, мило, мітла, молот, невід, ніж, полотно, пряжа, сковорода, швайка, шило, весло;

- назви основних життєвих процесів: блукати, бо­лієш, варити, гнити, гоїти, горіти, капати, квокта­ти, киснути, клепати, лазити, молотити, питати, пустити, цідити, читати;

- назви якостей: добрий, гідний, голий, дурний, здо­ровий, розумний, світлий, сліпий, хитрий.

Унаслідок конвергентних процесів, господарських і культурних контактів до праслов'янської мови потрап­ляли слова з інших мов, які теж успадкувала україн­ська мова. До них належать:

- прагерманські запозичення: бір, блюдо, бук, ворог, дошка, дума, князь, колодязь, король, короп, купити, осінь, піст, плуг, скло, скриня, стадо, стодола, ХИЛСи(будівля), жеч, хліб, хлів, хміль, шолом, буква, витязь, мито, пилка, піп, полк, смоква, тин, труба, церква;

- іранські запозичення: бог, ватра, дощ, могила, рай, синій, хвала, хорт, чаша;

- кельтські запозичення: багно, брага, гуня (вид одягу), дужий, короста, лютий, слуга, тісто.

Отже, українська мова запозичила не лише праслов'янізми (утворені на ґрунті індоєвропейської прамови і власні), а й деякі слова, які потрапили до праслов'янсь­кої мови з інших мов, як правило, народів-сусідів.

Слова, успадковані від східнослов'ян­ської мовної спільності. До східнослов'янських новотворів належать переважно іменники. Виокремлю­ють такі тематичні групи східнослов'янізмів:

- назви об'єктів і явищ природи, рослин: крига, кряж, метелиця, гречка, груздь, клюква, молочай, осо­ка, смородина, хвощ, щавель;

- назви тварин, птахів, комах: білка, кажан, кіш­ка, собака, селезень, жайворонок, снігур;

- назви на позначення частин і органів тіла людини та організму тварин: тулуб, щока;

- назви спорідненості і свояцтва: батько, дядько, падчерка, племінник;

- назви заселень, помешкання та його частин: горниця, пекарня, поміст;

- сільськогосподарські назви: озимина, сіножать, урожай, цілина, ярина;

- назви продуктів харчування: корж, пряник, солод, харч, яловичина;

- назви знарядь праці та засобів сполучення: віжки, коромисло, кочерга, мішок, рядно;

- назви професій, людей за певними особливостя­ми: кожум'яка, мельник, митник, пивовар, брехун, п'яниця, селянин;

- назви дій і процесів: балувати, виляти, колупа­ти, кочувати, мітити, рокотати, соловіти, чахнути, черкати, шниряти;

- назви абстрактних понять: велич, довір'я, журба, суть;

- назви якостей: верткий, дешевий, курносий, ку­ций, сизий, хороший;

- числівники: дев'яносто, півтора, сорок;

- прислівники: зовсім, ненароком, поки, поневолі, сьогодні, сяк-так, тепер.

Слова цих тематичних груп спільні тільки для укра­їнської, російської та білоруської мов.

Власне українська лексика. Ця лексика найбільша за обсягом і утворена в період формування та розвитку української мови.

Розпочала формуватися українська лексика ще за часів східнослов'янської мовної спільності на ґрунті південно-західних діалектів. У XII ст. вона становила вже значний шар в усій українській лексиці, а з XIV ст. власне українська лексика стала переважати над пра­слов'янською і спільносхіднослов'янською.

Більша частина власне української лексики утворе­на на основі лексичного матеріалу, успадкованого зі спільносхіднослов'янської, праслов'янської, індоєвро­пейської, ностратичної мов, за допомогою власних сло­вотворчих засобів. Так, від індоєвроп. *bhog- (пекти), що перейшло у прасл. *Ьаgtі (горіти, тліти), способом суфіксації утворене укр. багаття; від форми цього ж праслов'янського слова *bagnoti за допомогою префікса з- утворилося дієслово збагнути (зрозуміти); від прасл. *sorъ за допомогою префікса о- та суфікса -уг- утворив­ся іменник осоруга, а від нього — прикметник осоруж­ний. Власне українські слова утворювалися шляхом пе­реходу одних частин мови в інші, наприклад, пасивні дієприкметники теперішнього часу переходили в прик­метники, змінюючи значення: прасл.uеdоmъ> (той, яко­го годують) від *pitati (годувати) -> питомий (власний, властивий, рідний); прасл. *vedomъ від *vedeti (знати) ->відомий. Частина слів утворилася шляхом лексико-семантичного способу словотворення, напр.: прасл.divitise (дивуватися) —> дивитися;прасл. *celoveRъ (особа чо­ловічої статі) чоловік (одружена особа чоловічої статі стосовно жінки); прасл.luna (місяць) —>луна (відгомін).

Деякі власне українські слова є праслов'янськими лексемами, що збереглися тільки в українській мові, напр.: ґава (від прасл. *gava), гай (від прасл. *gajь)9 пільга (від прасл. *polьgа — «полегшення»), піжити — «лупцювати» (від прасл. *peziti — «бити»). Словотвірні новотвори української мови з'являлися також на ґрунті запозиченого лексичного матеріалу, напр.: карб -> кар­бований карбованець (від нім.Кегbе — «зарубка»); облямувати облямівка (від франц.Lame — «смуга срібла, золота, якою оздоблюють одяг»). Внаслідок різ­них фонетичних процесів творилися нові корені україн­ської мови, наприклад шляхом метатези: капосний (від пакостьныи), віхоть (відвєтъхъ), пелюстка (відлєпєстъкъ); внаслідок зближення слів корма і керувати утворилося слово кермо.

Власне українська лексика охоплює такі найпоши­реніші тематичні та лексико-семантичні групи:

- Суспільно-політичні, адміністративні та військо­ві назви: власність, галузь, громада, облік, підпоряд­кування, працівник, промовець, розбудова, свідоцтво, суспільний, товариство, відрядження, держава, спів­дружність, уряд, військовик, гвинтокрил, заручник, козацтво, курінь, ланка, наступ, обороноздатність, прикордонник, рушниця;

- назви житла, будівель та їх частин: будівля, крини­ця, помешкання, приміщення, садиба, хата, віконниця, завіси, закуток, комірка, одвірок, сволок, стеля, хвіртка;

- назви одягу та взуття: бриль, капелюх, кожух, на­мітка, очіпок, свита, сорочка, штани, спідниця, стріч­ка, хустка, хустина, черевик, чобіт;

- назви продуктів, страв, напоїв: борошно, пластів­ці, яловичина, борщ, вареники, галушки, голубці, затір­ка, капусняк, картопляники, корж, куліш, локшина, маківник, мандрика, млинці, морозиво, паляниця, пам­пушка, пиріжок, хрустики, бражка, горілка, наливка, самогонка, узвар;

- назви, повязані з сільським господарством: віял­ка, гречка, жниварка, зерносховище, мірошник, моло­тарка, олійня, оранка, птахоферма, рільництво, сіяч, соняшник, тваринництво, хлібороб, цукроварня;

- абстрактні назви: добробут, зміст, мрія, надія, поступ, розпука, свідомість, сумнів, уважність, уява, халепа;

- назви якостей: високоякісний, кмітливий, муж­ній, обачний, полохливий, сумлінний, чемний.

Отже, основою української лексики є питомий шар, який охоплює слова, успадковані українською мовою від прамов, а також слова, утворені на власне україн­ському ґрунті за допомогою словотвірних ресурсів укра­їнської мови.

Запозичений шар української лексики

Внаслідок конвергентних процесів в українській мо­ві з'явилося чимало слів іншомовного походження. Дос­лідження мовознавців свідчать, що в складі української лексики приблизно 10—12% запозичень. Порівняно з іншими мовами ця кількість не є великою: в лексиці англійської мови майже 60% слів іншомовного похо­дження, а в словниковому складі японської мови — 80%.

Запозичення потрапляли до української мови двома шляхами: внаслідок її безпосередніх контактів з інши­ми мовами і за посередництвом інших мов.

Різновидом запозичень є калька — слово, створене на основі засобів української мови для передавання зна­чення, притаманного іншомовному слову, але відсутньо­го в українській мові. Калькування являє собою процес перекладу іншомовної лексеми українською мовою, як правило, зі збереженням чужомовної морфологічної структури. Наприклад, підмет — це калька латинсько­го словаsubject, світогляд — німецької лексемиWeltanshauung, багатозадачний — російського словамногозадачньй, навантаження — російської лексеминагрузка.

В українському словниковому складі наявні запози­чення із сотень мов, проте 99% з них є запозиченнями з 10—12 мов.

За часом запозичання виокремлюють чотири шари слів іншомовного походження: стародавні запозичення (до протоукраїнської і давньоукраїнської мов — до XIV ст.),

старі запозичення (до староукраїнської мови — XIV— XVII ст.), нові запозичення (XVIII—XIX ст.), новітні за­позичення (з XX ст.).

Питомій лексиці протиставляється іншомовна лексика, її класи­фікують відповідно до міри освоєння (та, що зберігає чужомовні риси, як-от харакірі, кенгуру, і цілком освоєна, як-от скло, тарілка), за мовами, з яких здійснено запозичення (відповідно, в українській мові виділяють грецизми, латинізми, германізми, тюркізми, іраніз-ми, арабізми та ін.). Особливу роль в історії української мови віді­грали старослов'янізми і церковнослов'янізми, що органічно входи­ли до староукраїнської книжної мови. Запозичення поділяють на безпосередні й опосередковані — у другому випадку наявна мова-посередник (або посередники).

Стародавні запозичення. До них належать пра- слов'янізми, а також запозичення періоду VII—XIII ст. здебільшого зі старослов'янської, старогрецької мов і менше з давніх германських, латинської, арабської, тюркських та іранських мов.

Старослов'янізми. Це слова, запозичені зі ста­рослов'янської (або староболгарської) мови із запрова­дженням 988 року християнства у Київській Русі й по­ширенням рукописних книг для церковних потреб. Ос­кільки старослов'янізми потрапили до української мови з церковної літератури, їх називають ще церковно­слов'янізмами, хоч точнішим є вживання цього терміна лише щодо слів, які використовувалися тільки в релі­гійних текстах.

Шлях запозичень цих слів не був прямим: до XIV ст. в Київській Русі функціонувала давньоруська книжна мова, яка запозичила старослов'янізми. Давньоруська мова була близькою до тогочасної живої розмовної мови українців (протоукраїнців), її вивчали в школах, монас­тирях. Внаслідок поширення грамоти серед різних иерств населення церковнослов'янізми поступово про­никали через давньоруську мову і до розмовної мови. 11 роте цей процес був надто повільним, тому протягом тривалого часу старослов'янізми функціонували пере-иажно в літературно-писемній мові. Вживалися ці сло­на, як правило, в конфесійному стилі літературно-пи-< ємної мови, а в інших стилях вони виконували зде­більшого стилістичну роль, вносячи до тексту відтінки урочистості, пишномовності.

Деякі старослов'янізми втратили церковносло-п'янське забарвлення і стали стилістично нейтральни­ми. У зв'язку з цим виокремлюють дві групи запози­чань зі старослов'янської мови:

1. стилістично нейтральні слова (словастаро- «миж'янського походження): безодня, боязнь, вождь, ччитель, єдиний, єднати, мудрість, нужда, область, приязнь, раб, страждати, чистота, юнак;

2. стилістично забарвлені слова (церковносло-в'янська лексика): благий, блаженний, воздвигнути, враг, вражий, глава (голова), глас, древо, єлей, злато, предтеча.Отже, безпосередньо до української літературної мо­ви потрапило небагато старослов'янізмів. Крім того, в художньому стилі вживаються також старослов'янські за походженням слова, які не входять до складу україн­ської лексики, напр.:благоречие, глаголяти, іже, ізба­вити, отверзтися, паки, пояти.

Старослов'янське походження слів визначають за такими мовними ознаками:

а) фонетичними. До них належать:

- неповноголосні звукосполучення [ра], [ла], [ре] на місці спільносхіднослов'янських [оро], [оло], [ере]: вра­жий — ворожий, врата — ворота, град — город, прах — порох, глава — голова, глас — голос, злато — золото, древо — дерево; частина таких слів можуть не мати власне українських відповідників, напр.: область, представник;

- звукосполучення [ра] на початку слова: раб;

- звукосполучення [жд] замість українських [ж], [дж]: вождь, нужда, страждати;

- звук [є] на початку слів замість спільносхідно­слов'янського [о]: єдиний, єднати, єдність, єлей;

б) словотвірними. Такими мовними ознаками є:

- суфікси-знь, -ств(о), -ин(я) в абстрактних назвах: боязнь, приязнь, блудство, братство, рабство, гординя, святиня; суфікси-тель, -тва, -тай: осквернитель, слу­житель, спаситель, учитель, хреститель, цілитель, битва, молитва, глашатай, ратай;

- суфікси-ящ, -ущ, -м(ий) у дієприкметниках і прикметниках: роботящий, трудящий, всевидющий, живущий, імущий, минущий, відомий, незнаємий, не­мислимий, невмолимий, припустимий, терпимий;

- префіксивоз- (вос-), пре-, пред-, со-: воздвигнути, вознести, воскреснути, премудрий, предтеча, пред'яви­ти, соратник;

- компоненти складних слів благо-, бого-, добро-, зло-, -град: благословенний, благодать, богородиця, бого­угодний, добродушний, доброчесний, злочин, вертоград;

в) семантичними. Ці мовні особливості полягають у належності слів до церковно-релігійної лексики: блага­ти, воскресити, пророк, святий, спокуса, страсть, сує­та, твердь, творець, церква, чудеса;

г) стилістичними. Вони властиві тільки стилістично забарвленим старослов'янізмам: благословенний, ока­янний, осквернитель, гординя, преподобний.

Старослов'янізми відіграли важливу роль у станов­ленні української літературно-писемної мови, однак пізніше більшість цих слів українська мова втратила. Нині в українській мові збережені старослов'янізми вживаються зі стилістичною метою в художніх творах.

Слова, запозичені зі старогрецької мови. До найдавніших старогрецьких запозичень (візантій­ського періоду) належать: баня, буйвіл, вапно, вишня, єхидна, канат, кедр, кипарис, тшт, корабель, корал, крокодил, лавр, левада, лиман, жате, мигдаль, миска, м'ята, огірок, палата, парус.

Окрему групу становлять старогрецизми, які були за­позичені до української мови через старослов'янську внаслідок поширення церковно-релігійних текстів: а/і- гел, акафіст, апракос, апостол, біблія, ідол, ікона, єванге­ліє, кадило, ладан, монах, монастир, паламар, псалом, Псалтир. Велика кількість сучасних українських особо­вих імен також була засвоєна зі старогрецької мови із за­провадженням християнства: Андрій, Анастасія, Антип, Антін, Архип, Василь, Докія, Євген, Кирило, Кузьма, Ми­кола, Григорій, Олена, Петро, Микита, Олександр, Ос­тап, Панас, Степан, Софія, Федір, Харитина, Явдоха.

Отже, внаслідок прийняття християнства в Київ­ській Русі за візантійським зразком через старосло­в'янську мову до української було запозичено чимало старогрецьких слів, як правило, на позначення церков­них реалій, а також значну кількість імен.

Лексеми, запозичені з інших мов. Слова латинської мови запозичувалися до української (протоукраїнської) переважно через старогрецьку мову: вівтар, кесар, коляда, конопля, фортуна. Частина латинізмів (романізмів) проникла через германські мо­ви, зокрема через готську: вино, котел, лев, осел, оцет, поганий.

Із германських мов, насамперед скандинавських, у цей період потрапляли в українську мову деякі слова на позначення реалій адміністративної (тивун), побутової (ябеда, лар), торговельної (клеймо) сфер. Назви, що сто­суються мореплавства, запозичені з мови варягів (дав-ньошведської): крюк, оселедець, якір. До української мо­ви проникли і деякі варязькі особові імена: Аскольд, Гліб, Ігор, Олег, Ольга.

Освоєння іншомовного слова включає його адаптацію на різних мовних рівнях — фонетичному (узгодження звучання слова з фоне­тичною системою мови, яка приймає запозичення: грец. pharos > укр. парус), граматичному (зокрема, набуття відмінкової парадиг­ми: фр. paletot> укр. пальто, пальта, в пальті) та семантичному (розширення, звуження, перенесення значення).

Поява іншомовних слів є наслідком мовних контактів. Оскільки лексика якнайближче пов'язана з життям носіїв мови, то запозичу­ються здебільшого слова, що належать до найбільш розвинених сфер діяльності в мові-донорі, і таке запозичення відбувається в різні мови. Наприклад, розвиток голландського мореплавства зумовив появу в багатьох мовах Європи, зокрема й слов'янських, морської лексики голландського походження, а розвиток італійської музики віддзеркалився в масиві італійської з походження музичної лексики в українській та багатьох інших мовах. Від періоду Київської Русі українська мова успадкувала велику кількість грецької лексики зі сфери духовної культури, оскільки саме в цій галузі вплив Візантії на Русь був особливо значним. Деякі давно запозичені лексеми успадковані ще з праслов'янського періоду (дуб, щука — з фінно-угорських мов), а то й з праіндоєвропейських часів (рудий, руда — з шумерської мови). Кінець XX — початок XXI ст. означений збіль­шенням кількості англіцизмів (англізмів) мало не в усіх мовах світу, зокрема й в українській. Особливо це стосується тих галузей діяль­ності, які носії англійської мови розвивають особливо активно — ін­форматика та комп'ютерні технології, економіка, право. Трапля­ються випадки, коли те саме слово приходить у мову в різний час різними шляхами й тому має варіанти, спільність походження яких мало впізнавана (пошта — пост, фіміам — тим'ян).

Таким чином, словниковий склад української мови віддзерка­лює тривалу історію її становлення від найдавніших часів до сього­дення.

© Хмельницький нацiональний унiверситет
29016 Україна м.Хмельницький вул.Iнститутська 11