Хмельницький нацiональний унiверситет 
 Конструювання одягу з рiзних матерiалiв
Вступ
Програма навчання
Рекомендацiї
Оцiнювання
Лiтература

Питання теми та основні терміни

1. Загальні відомості про хутряне виробництво та хутряні вироби.

2. Характеристика волосяного покриву та шкіряної тканини

3. Технологічне спорядження

Інформаційні матеріали теми

Загальні відомості про хутряне виробництво та хутряні вироби. Структура скорняжно – пошивального виробництва. Характеристика волосяного покриву та шкіряної тканини. Технологічне спорядження.

1. Загальні відомості про хутряне виробництво та хутряні вироби.

Хутрова́ або хутряна́ промисловість — галузь легкої промисловості, що виробляє хутряні вироби зі шкур диких та свійських тварин. Довгий час хутра вироблялися ремісничим і кустарним способами (кушнірство).

Перша невелика хутрова фабрика була закладена у 1891 році в Тисьмениці на Станиславівщині (тепер Івано-Франківська область). Основну масу виробів із хутра і хутрову сировину вивозили з України за кордон, натомість імпортували хутра.

Активно розвиватися хутряна промисловість почала розвиватися вже в УРСР з 1930-х років. 1931 року постала хутрова фабрика в Харкові, яку в 1960-их pp. цілком реконструювали. Найбільше об'єктів хутряної промисловості виникло у 1960-их pp.

На 1971 рік найважливішими підприємствами хутряної промисловості були: Харківське хутрове об'єднання (йому підпорядковані хутрові фабрики в БалтіОдеської області та філія у місті ЧервоноградіЛьвівської області) і Тисменицьке (йому підпорядкована фабрика у Львові), Одеська і Жмеринська фабрики.

За СРСР на українських підприємствах хутряної промисловості переробляли шкурки норки, песця, сріблясто-чорної лисиці, каракуля, хутрові смушки, що їх заготовляли як на місці, але також і додатково завозили з республік Середньої Азії та Казахстану. Про обсяги Української хутряної промисловості можна судити з даних, що 1970року вироблено 3,4 млн комірів і 3,7 млн головних уборів.

На початку 1990-х з розпадом СРСР і економічним колапсом вітчізняна хутряна промисловість зазнала значних фінансових потрясінь і збутових проблем. Труднощів додавало і засилля з середини 1990-х неякісної, в подальшому якіснішої хутряної і шкіряної продукції (переважно з Туреччини і Греції).

Усі радянські підприємства змінили форму власності (причому крім приватних деякі або були, або є і зараз спільними підприємствами), і зуміли пристосуватися до ринку, або переорієнтувавшись на західний ринок, або запропонувавши конкурентноспроможний на місцевому ринку продукт.

На 2008 рік збережені не тільки усі радянські хутряні фабрики (у Тисмениці, Балті, Жмеринці і Харкові), а й відкрилися нові підприємства і цехи, в т.ч. великі виробництва (наприклад, фабрика АНТ у Черкасах). Сировина для хутряного виробництва в Україні зараз є як імпортованою, так і отриманою з українських спеціалізованих підприємств з вирощування хутрових звірів.

Хутряна шкура була першим матеріалом, використовуваним людиною якості одягу. Пройшли тисячоліття, а натуральне хутро не втратив свого значення як один їх основних матеріалів для одягу. Завдяки хорошим теплозахисних властивостях, високої зносостійкості і красивому зовнішньому вигляду натуральне хутро і сьогодні широко застосовується для виготовлення одягу різних видів, для оздоблення та прикраси швейних виробів.
До зимової одязі пред'являють особливі вимоги: вона повинна бути просторою, забезпечувати свободу руху і дихання людини. Для створення і збереження тепла, що виділяється тілом, її виготовляють з декількох шарів: основний матеріал, утеплювальна прокладка і підкладка.
Для верхи зимових пальто застосовують м'які, більш легкі, з малою водопроникністю і хорошими теплозахисними властивостями тканини. Технологічна послідовність операцій в основному така ж, як і для демісезонних пальто. Додатковими є: обробка утеплювальній прокладки, хутряного коміра, з'єднання їх з верхом.
Першу примірку при виготовленні зимових пальто за індивідуальними замовленнями виробляють разом з утеплювальній прокладкою.
Асортимент хутряних виробів, що випускаються промисловістю можна підрозділити на слід. групи:
1. Верхня хутряна одяг (пальто півпальто, жакет, піджак і ін)
2. Хутряна частина одягу (комір, маже, галявина, хутряна підкладка)
3. Хутряні жіночі убори (пелерина, напівпелерини, шарфи)
4. Хутряні головні убори (жіночі, чоловічі, дитячі)
5. Хутряна галантерея (рукавички, рукавиці, шкарпетки)
6. Хутряна взуття (жіноча, чоловіча, дитяча)
7. Побутові хутряні вироби (килими, пледи, хутряні мішки та ін)
Верхня хутряна одяг включає в себе пальто, півпальто і жакети.

Натуральним хутром називають вичинені шкурки хутрових і морських звірів, птахів, свійських тварин. Невичинені шкур­ки, зняті з тушок, називають сировиною. Розрізняють такі види сировини: хутряна (хутровина) — невичинені шкурки промисло­вих хутрових звірів, отриманих полюванням (соболь, куниця, біл­ка, росомаха, горностай, лисиця, норка, видра та ін.) і хутрових звірів, вирощених у звірогосподарствах (соболь, лисиця срібляс­то-чорна, песець тощо); хутряна сировина свійських тварин — невичинені шкурки домашніх тварин (ягнят, козлят, овець, кіз, кроликів і ін.); сировина морських звірів — невичинені шкурки морського котика, тюленя, нерпи; сировина птахів — лебедів, гагар, кайр, пеліканів.
Знімають шкурки одразу ж після забою тварин "пластом", "трубкою" або "панчохою". "Пластом" знімають шкури великих зві­рів (морських котиків, тюленів) або шкурки свійських тварин (яг­нят, телят, козенят та ін.); "трубкою" і "панчохою" — з більш цінних хутрових звірів: соболя, куниці, норки, лисиці, песця тощо. Під час знімання шкурки "трубкою" виконують розріз у ділянці задніх лап і шкурку стягують в напрямку голови. "Панчохою" зні­мають шкурки з дрібних хутрових звірів: горностая, ласки.

Одним і з основних факторів, що визначають високу ефективність функціональних технологічних процесів і мінімальну тривалість виробничого циклу, являється раціональна побудова виробничого процесу.

У кушнірсько-пошивальному виробництві можна виділити наступні підготовчі й основні виробничі операції, кожна з яких виконується окремим виробничим підрозділом:

складські й допоміжні роботи із приймання і підготовці до виробничого сортування хутряних і овчинних шкурок;

виробниче сортування, сортування на стайки і набір шкурок на вироби;

розкрій шкурок (шкір) і виготовлення скроїв жіночого і дитячого одягу, жіночих хутряних уборів, хутряної галантереї;

розкрій чоловічих головних уборів;

розкрій жіночих головних уборів;

розкрій підліткових і дитячих головних уборів і комірів;

розкрій прикладних і допоміжних матеріалів;

виготовлення підкладки головних уборів пальта;,

комплектування деталей хутра, підкладки й прикладних матеріалів й їх запуск у виробництво;

пошиття жіночого і дитячого одягу, жіночих хутряних уборів, хутряної галантереї;

пошив головних уборів(чоловічих, підліткових ,дитячих, жіночих);

сортування, маркування і упаковка хутряних виробів і здача їх на склад готової продукції.


2. Характеристика волосяного покриву та шкіряної тканини.

Хутряні й овчинні шкурки (шкіри) мають велике різноманіття товарних властивостей волосяного покриву шкіряної тканини, які визначають товарну цінність кожного виду шкурки.

Властивості волосяного покриву і шкіряної тканини шкурки змінюються в залежності від пори року, статті, віку тварини, району й умов її перебування, а також способу обробки шкурки.

Основними показниками, що визначають якість шкурок, є висота й густота їхнього волосяного покриву.

Волосяний покрив шкурок складається з остьового і пухового волосу. Довжина остьового волосу характеризує його висоту, частота їхнього розташування - густоту.

Висота волосяного покриву є однією із основних ознак, від яких залежать теплозахисні властивості шкурок, а отже, і їхнє цільове призначення при виготовленні тих або інших виробів.

Густота волосяного покриву характеризується кількістю волосу всіх категорій, розташованих на 1 см. площі шкурки, і обумовлює теплозахисні властивості, а також зносостійкість хутра. Залежно від густоти волосяного покриву шкурки (шкіри) поділяють на сорти відповідно до відповідних стандартів.

При оцінці якості хутра враховують також зовнішній вигляд волосяного покриву: гарне природне забарвлення, блиск, м'якість, зминаємість, звалюванність. Важливими показниками є міцність волосяного покриву і його зв'язок з шкіряною тканиною.

Шкіряна тканина шкурки характеризується наступними ознаками: товщиною, міцністю, пластичністю й м'якістю.

Товщина шкіряної тканини визначає масу шкурки, а отже, і масу виробу. Вона коливається від 0,2 (шкурки білки, кріт і т.п.) до 1,6 мм (овчина, морський звірів і т.п.) Для полегшення виробів необхідно поліпшувати обробку хутряних шкурок при їхній вичинці.

Міцність шкіряної тканини на розрив при її розтягу або згині є однією із основних властивостей шкурок, що забезпечують тривалий термін носки виробів (носкість).

Пластичністю називається здатність шкурки приймати надані їй форми й зберігати їх після припинення впливу. Це властивість шкурки є особливо важливою властивістю для кушнірського виробництва, тому що в результаті розтягу (розправки, підтяжки) шкурок можна збільшити їхню корисну площу, додати шкурці при розкрої форму лекала


(наприклад, форму коміра), а при видаленні пороків порівняти лінії розрізу. Пластичність і міцність шкіряної тканини різних видів хутра неоднакові й залежать від товщини й щільності шкурки.

Якість шкіряної тканини шкурок визначається також її м'якістю, що забезпечує необхідну драпувальність хутряних виробів.

Рис. 1. Топографічні ділянки хутряної шкурки:

1 — шийка; 2 — лапа; 3 — хребет- 4 — черево: 5 — бік; 6 — огузок: 7 — хвіст.

Волосяний покрив і шкіряна тканина шкурки неоднорідні. Різні її топографічні ділянки (Рис. 1) мають неоднакові якісні показники (висоту й густоту волосяного покриву, товщину, міцність і пластичність шкіряної тканини).

Хребет (хребтова частина)- сама цінна частина шкурки, що займає центральну її частину. Ширина її в різних видів хутра різна. Хребет має найбільш густий волосяний покрив і міцну шкіряну тканину. У натуральних шкурок він часто більш інтенсивно пофарбований або виділяється у вигляді смужки більш темних кольорів, а іноді відрізняється від іншої шкурки малюнком.

Шийка (шийна частина) - частина голівки від лінії очей до передніх облапок.

Огузок (огузочна частина) - ділянка шкурки, розташована між задніми облапками й основою хвоста. Волосяний покрив на огузці густіший, ніж на хребті й шиї.

Черево (черевна частина) шкурки має рідкий волосяний покрив (виключенням є шкурки видри, вихухолі, нутрії і водяного пацюка, черево яких має більше густий волосяний покрив, чим на бочках і хребті). Довжина волосяного покриву на череві неоднакова: у верхній частині (тобто на шийці) більш короткий волос, чим на нижній. У порівнянні із хребтом забарвлення волосяного покриву черева світліше, а шкіряна тканина менш міцна.

Боки - ділянки шкурки, розташовані між хребтом і черевом. Волосяний покрив менш густий, чим на хребті.

Лапи - ділянки шкурки з кінцівок тварин. У деяких шкурок лапи обрізають, залишаючи лише частину, прилеглу до шкурки що називається о б л а пками. Волосяний покрив лап твердий, низький і пригладжений, шкіряна тканина стовщена. Хвіст звичайно має більше тверде росле й густе волосся у порівнянні зі шкуркою (лисиця, норка). Але бувають шкурки, на хвості в яких немає волосся (пацюк, бобер річковий).

Асортимент хутра,яке використовують у швейному вироб­ництві, різноманітний.

Соболь — один із найбільш цінних видів хутра, має густий, пишний, блискучий, шовковистий волосяний покрив середньої довжини, забарвлення від жовто-пісочного відтінку до темно-ко­ричневого, майже чорного, найбільш цінного. Хутро використо­вують для виготовлення жіночих пальт, манто, пелерин, комірів, головних уборів.

Куниця — цінний вид хутра, яке отримують з основних видів куниць — м'якої та гірської. М'яка куниця нагадує світлофарбованого соболя, з менш щільним волосяним покривом. Гірська куни­ця характеризується більш грубою, високою, не дуже щільною остю, пух білий, світло-голубий або сірий. Застосовують цей вид хутра також для пошиття жіночого одягу.

Лисиця може бути таких видів: лисиця червона — має щіль­ний м'який особливо пишний волос від світло-сірого до вогняно-червоного кольору; лисиця-сиводушка — волосяний покрив від світло- до темно-бурого кольору, остьовий — сріблясто-жовтува­тий, пуховий — світло- і темно-голубий; сріблясто-чорна — ви­ведена в звірогосподарствах, волосяний покрив чорний, з білою сріблястою остю; сріблясто-чорна біломорда — має білі плями на морді, навколо шиї та на животі; дика чорно-бура — відрізняєть­ся від сріблясто-чорної забарвленням пухового волоса, який є бу­рого (коричневого) кольору; платинова має сіро-сталеве або го­лубувате забарвлення; білосніжна лисиця чисто білого кольору з чорними плямками на лапках, морді, хвості, з чорною смужкою по хребту. Шкурки лисиць використовують для пошиття пальт, шуб, кожушків, головних уборів, комірів, горжеток.

Норка має порівняно невисокий, середньопишний, рівний і густий волосяний покрив, ость блискучу, пух щільний, шовкови­стий, природне забарвлення — від світло-коричневого до темно-коричневого кольору. Норки, вирощені в звірогосподарствах, бу­вають білі, голубі, сріблясто-голубі, перлисті, топазові, пастель­ні. Шкурки норок застосовують для пошиття пальт, шуб, пеле­рин, палантинів, комірів, горжеток, для оздоблення костюмів, платтів.

Кротове хутро має низькопишний рівний щільний волос по­пелясто-сірого, темно-сталевого кольору, тонку шкіряну ткани­ну. Шкурки крота — невеликих розмірів, в експлуатації швидко стираються. Використовується для виготовлення жакетів, пальт, комірів, головних уборів.

Песець — за розміром менший, ніж лисиця. Волосяний покрив особливо пишний, густий, м'який, щільний, з довгою остю білого або голубого кольору. Його застосовують для пошиття шуб, ко­жушків, комірів, головних уборів.

Білка має густий, м'який, середньої висоти волосяний покрив, хребет і боки сірого, темно-сірого кольору різних відтінків, живо­тик білий, хвіст довгий, пухнастий. Хутро переважно використо­вують для пошиття жіночих, дитячих пальт, шапок.

Заяче хутро нестійке до зношування, його фарбують і стри­жуть для імітації інших, дорожчих видів. Використовують для виготовлення кожушків, комірів, дитячих шапок і пальт.

Ондатра має світло-, темно-коричневий густий середньопиш­ний і м'який волосяний покрив, який складається з шовковистого пуху та пружної, довгої, вертикально розташованої ості. Хут­ро переважно використовують для пошиття чоловічих головних уборів.

Видра — гарний, міцний, високоякісний вид хутра, яке має м'який, щільний пух від пісочного до темно-коричневого кольо­ру, закритий довгою, закрученою до середини остю. Найчастіше видра нещипана застосовується для чоловічих і жіночих комірів і головних уборів.

Нутрія має волосяний покрив, який складається з м'якого шовковистого пуху сірувато-коричневого кольору, довгої, щіль­ної, порівняно світлої ості. З нутрії шиють жіночі пальта, коміри, головні убори.

Нерпа — щетинисте особливо низькопишне хутро, яке скла­дається з блискучої, пружної та жорсткої ості сіро-жовтого ко­льору з бурими, чорними або світлими плямами. Використовують для чоловічих і жіночих головних уборів, жакетів, курток.

Морський котик має м'який, щільний, шовковистий пух світ­ло-коричневого кольору та щільну, блискучу довгу ость чорного кольору з сивиною, яка закриває пух. Здебільшого ость вищипують, пух фарбують у чорний колір, і шкурка стає м'якою, блискучою, з рівним густим пухом. Застосовують для виготовлення комірів, головних уборів, жіночих жакетів.

Тюлень має шкуру з низьким, блискучим волосяним покри­вом, який складається з ості. Кращими за якістю є шкури білька (тюленя у віці до 15 днів) білого, кремового кольору, з м'яким і блискучим волосом. Шиють куртки, жакети, головні убори.

Асортимент хутра домашніх тварин — це різні види шкурок, знятих з молодняка.

Овчина хутряна — це вироблені шкурки тонкорунних, напів­тонкорунних, напівгрубововняних та інших порід овець. Овчина тонкорунної вівці має блискучий, шовковистий, однорідний воло­сяний покрив з дрібнозакрученого пуху. Напівтонкорунна овчина має однорідний, але грубший волосяний покрив. Овчину цигейської породи овець використовують у стриженому вигляді, фарбу­ють у коричневі, чорні, сірі, бежеві кольори, іноді застосовують резервне (гладкофарбований волосяний покрив з білими кінчика­ми волоса) і аерографне (імітація під леопарда, барса) фарбуван­ня. З овчини шиють пальта, напівпальта, кожушки, дублянки, головні убори.
Шкури ягнят каракульської породи овець залежно від віку тварин характеризуються різними властивостями, цінністю, при­значенням, наприклад: каракульча — шкурки ненароджених яг­нят, які мають тонку розтяжну шкіряну тканину, короткий м'який, блискучий покрив з чітким муаристим візерунком, найчастіше використовують для оздоблення жіночих пальт, костюмів, головних уборів.

Каракуль — шкурка каракульського ягняти у віці до 3 днів, із шовковистим волосяним покривом у вигляді завитків різної фор­ми. Колір волосяного покриву буває чорний (здебільшого фарбо­ваний), сірий, коричневий, білий, золотисто-коричневий, сріб­лясто-чорний. З каракуля шиють жіночі пальта, напівпальта, жакети, головні убори.

Яхобаб — шкурка ягняти каракульської та смушкової породи овець у віці до одного місяця з довгими розсипчастими завитками. Трясок — шкурка ягняти каракульської породи у віці від 1 до 4 місяців з високим м'яким кучерявим волосяним покривом. Смушка — шкурка 2-4-денного ягняти смушкової породи з м'яким, мало-блискучим волосяним покривом у вигляді розсипчастих кільцепо­дібних завитків, за кольором — сіра і різнобарвна. Яхобаб, трясок та смушку використовують для пошиття курток, жіночих пальт, жакетів, кожушків.

Лямка — шкурка ягняти тонкорунної та напівгрубововняної породи овець у віці від 1 до 1,5 місяця. Волосяний покрив склада­ється з пухового волоса у вигляді дрібних завитків. Натуральні (білі) або пофарбовані в світлі кольори шкурки використовують для дитячих пальт, комірів, шапок.

Мерлушка — шкурка ягняти грубововняної вівці у віці до 30 днів. Волосяний покрив має розсипчасті завитки у вигляді кілець, напівкілець (степова мерлушка) або складається з прямого верти­кального волоса (російська мерлушка північної породи). Шкури ненароджених ягнят грубововняних овець залежно від ступеня розвитку волосяного покриву поділяють на голяк і клям.

Пижик — шкурка молодого оленя у віці до 1 місяця, має м'який, густий волосяний покрив світло- або темно-коричневого кольору, який складається з тонкого пухового волоса та рідкого довгого, блискучого остьового волоса. Шиють з нього здебільшо­го чоловічі головні убори.

Козлик — шкурка молодого козеняти (до 1 місяця), має хвиляс­тий волосяний покрив, порівняно грубий, блискучий, сіро-голубого (натурального) чи пофарбованого кольорового, чорного кольору. Ви­користовують для пошиття жіночих, дитячих пальт, напівпальт.

Постачальником хутряної сировини є тваринництво та звіроводство. Виготовлення хутряних і овчинно-шубних виробів з року в рік зростає. При виготовленні одягу дедалі частіше трапляються підробки дешевого хутра під дороге. Імітацію отримують шляхом фарбування, стриження, вищипування ості, зрізання остьового та напрямного волоса (епілірування), спеціальною обробкою. Донедавна натуральні хутра фарбували тільки в чорний і коричневий кольори. З часом, відповідно до вимог моди зросла потреба в хутрі яскравих кольорів. Розширюють кольорову гаму завдяки викорис­танню оптимального режиму фарбування натурального хутра, розробленого на основі науковихдосліджень.
Хутряні вироби користуються великим попитом у населення, оскільки мають високі теплозахисні властивості, гарний зовнішній вигляд, стійкі до зношення і виготовляються за вимогами сучас­них напрямів моди.

Мінливість волосяного і шкіряного покриву

Окремі шкурки кожного виду хутряної сировини відрізняються одна від одної товарними властивостями. В основі цих відмін лежать біологічні ознаки волосяного покриву і шкіряної тканини, які змінюються під впливом різних чинників зовнішнього середовища (умов годуван­ня і утримання, статі, віку, сезону, географічного району проживання, індивідуальних особливостей організму).

Мінливість волосяного і шкіряного покриву залежно від умов проживання і годування тварин. На властивості й будову воло­сяного покриву значно впливає спосіб життя звірів: наземний, підзем­ний, земноводний або водний.

Наземні звірі мають різко виражену різницю в опушенні окре­мих частин тіла: хребет завжди вкритий значно густішим та темнішим волосяним покривом ніж черево. На 1см хребта у наземних звірів припадає від 4 до 20 тис. волосин, на один покривний волос - від 4 до 20-30 пухових. Серцевина волоса займає від 50 до 94% діаметра. Шкіряна тканина на хребті товстіша ніж на череві.

У земноводних звірів (видра, бобер, норка, нутрія, ондатра) чере­во вкрите більш густішим волосяним покривом ніж хребет. Кількість волосся на 1см2 хребта більше ніж у наземних - від 10 до 50 тис. волосин, на один покривний від 30 до 200-300 пухових волосин. Сер­цевина волоса займає не більше 50% діаметра. Забарвлення волося­ного покриву і товщина шкіряної тканини у більшості видів є майже однаковою.

Звірі, які проводять більшу частину життя під землею, вкриті одноманітним волосяним покривом. Напрямний і остьовий волос трошки довший за пуховий. Незначна різниця у щільності волосяного покриву на хребті та череві на 1см 12,5 тис. і 10,2 тис. волосин відповідно. Шкіряний покрив на череві товстіший, ніж на хребті. Колір шкурки однаковий на усіх ділянках.

Волосяний покрив морських звірів залежить від віку. Наприклад, у малят тюленів він дуже густий, а у дорослих - грубий і рідкий, тому що під шкірою міститься товстий шар жиру. Довжина остьового воло­са тюленів 12-13мм, пухових 6-8мм. На 1см2 волосяного покриву припадає майже 500 волосин.

Умови добування корму для диких звірів відіграють важливу роль для розвитку їх волосяного і шкіряного покривів.

При розведенні звірів у клітках, створюючи їм відповідні умови утримання та годування, можна досягти значних змін розмірів шку­рок, кольору, висоти, густоти волосяного покриву.

Статева мінливість. Шкурки самців і самок звірів та домашніх тварин відрізняються низкою ознак. Шкурки самок більшості звірів дрібніші від шкурок самців і мають значно ніжніший і менш пишний волосяний покрив. Тільки у бобрів та американської шиншили самки крупніші за самців. Значна різниця у розмірах самок та самців (сікачів) у морських котиків. У деяких видів звірів самці відрізняються від самок забарвленням, а також більшою товщиною шкіряної тканини. У гренландських тюленів обарвлення дорослого самця (лисуна) відріз­няється від обарвлення самки (утельги). У баранів волосяний покрив значно грубіший, а шкіряна тканина товстіша порівняно із шкурами овець.

У норки значна різниця властивостей шкурок самців та самок. Шкурки самців мають значно жорсткіше волосся, потовщену шкіру, що впливає на призначення цього напівфабрикату.

Для вікової мінливості характерна зміна в будові та властивос­тях волосяного покриву і шкіряної тканини залежно від віку тварини. Первинний волосяний покрив відрізняється від волосяного покриву дорослих звірів м'якістю, він легко повстяніє, низький; остьовий волос мало відрізняється від пухового. Шкіряний покрив малят звірів тонкий, маломіцний. У зв'язку з низькою якістю такі шкурки біль­шості хутрових звірів не заготовляють.

Вікова різниця в якості волосяного і шкіряного покривів свійсь­ких тварин і морського звіра дуже велика. Наприклад, шкурки ягнят каракульських і смушкових порід мають найбільшу цінність у перші дні після народження. При подальшому зростанні ягнят волосяний покрив переростає, завитки втрачають форму і якість шкурки знижу­ється.

Шкурки теляти північного оленя (пижик) до одного місяця мають найцінніший волосяний покрив із добре розвиненим пуховим волоссям.

Маленькі тюлені (більок) у перший місяць життя втрачають пух­настий м'який волосяний покрив білого або жовтуватого кольору. Шкури дорослих тварин вкриті грубим низьким волосяним покривом без пуха.

Шкурки молодняка інших видів свійських тварин (козеня, опойок, лоша, пижик), віднесених до весняних видів, до певного віку мають високу якість волосяного покриву

Сезонна мінливість пов'язана із пристосуванням організму тва­рин до температурних змін зовнішнього середовища.

Кількість, характер і строки линяння тварин визначаються рядом чинників: віком і видом тварин, кліматом і умовами утримання й годування. Зимовий і літній волосяний покрив звірів більшості видів відрізняється за кольором густотою, висотою, різним співвідно­шенням остьового і пухового волоса, його формою і будовою. Зміна волосяного покриву тварин називається линянням.

У більшості тварин волосяний покрив линяє двічі на рік. Звірі, які впадають у зимову сплячку, після весняного пробудження линя­ють фактично протягом усього літа.

Линяння звірів різних видів залежить від певної пори року, при­чому в межах одного району звірі різних видів линяють по-різному залежно від кліматичних змін оточуючого середовища.

Залежність линяння від віку виявляється в тому, що у більшості видів звірів молодняк линяє пізніше, ніж дорослі тварини.

Спостерігається також залежність линяння від статі. Навесні самки звірів багатьох видів линяють раніше самців.

Шкіряна тканина значно змінюється залежно від пори року за щільністю, товщиною і кольором. Восени шкірний покрив різко по­товщується, стає більш пухким, з великою кількістю жирових відкла­день. У тварин зимового забою шкурка порівняно тонка й щільна.

Навесні шкіряна тканина знов потовщується, але не має жирових відкладень. Літні шкурки характеризуються потовщеною і грубуватою мездрою. У тварин з пігментованим волосом змінюється колір шкір­ної тканини залежно від пори року. З линянням пов'язане утворення темних плям на міздрі. Це пояснюється більш глибоким заляганням коренів волоса на цих ділянках.

Сезонна зміна товарних властивостей волосяного покриву і шкіряної тканини є основною ознакою визначення сорту шкурок тва­рин, додатковою ознакою є інтенсивність пігментації шкірної тканини. Від сезонних змін волосяного і шкірного покривів тварин зале­жить розподіл шкурок за сортами і групами дефектів

Зміна забарвлення волосяного покриву відповідно до зміни сезону року називається диморфізмом. Так заєць-біляк, ласка, песець білий влітку, мають волосяний покрив на хребті та боках брунатного кольору, а взимку - сніжно-білого. Сезонна мінливість забарвлення може бути повною (білий песець, горностай, ласка, заєць-біляк) і част­ковою (заєць-русак).

3. Класифікація хутряних виробів.

Хутряні й овчинно шубні вироби класифікують по групах виробів, по їхньому діловому призначенню, по статевіковій ознаці.

Групи виробів. До верхнього хутряного одягу
(рис 2) відносять пальто, півпальто, куртки, жилети, жакети,
піджаки і ін. Верх такого одягу виготовляють із натурального
і штучного хутра, із тканини на хутряній
підкладці або комбінують хутро з іншими матеріалами шкірою,
велюром і ін. (мал. 2—4). ;-

Хутряні жіночі убори (мал. 5) - пелерини, палантини, шарфи, боа, горжети, муфти

Хутряна частина одягу - коміри (рис 6), манжети, опуш, хутряна підкладка, хутряне оздоблення.

Рис. 2 Пальто для жінок

а — розширеного cилуету, б - пряме в — напівприлегле.

Хутряні головні убори - жіночі, чоловічі, підліткові, дитячі. Головні убори можуть бути як суцільно хутряними, так і комбінованими.


Рис 3. Пальто для підлітків (а), дитячого шкільного (б) і дошкільного (в) віку


Рис.4. Напівпальто чоловіче комбіноване (текстильний верх, хутряна підкладка)

РИС.5. Хутряні жіночі убори.

а — палантин; б- пелерина і муфта


Рис. 6. Коміри жіночі (а, б, в), чоловічі (г, д), для підлітків (е, з) і дитячий (ж) ;

а і д — шалевий б і г — прямий в — лацкан, е і з — молодіжний. Ж — стійка

Хутряна галантерея - рукавички, рукавиці, шкарпетки.

Хутряне взуття поділяється на жіноче, чоловіче і дитяче. До нього відносяться туфлі, тапочки, унти (хутряні чоботи, що виготовляють із зовнішньої або внутрішньої сторін з хутра).

Крім перерахованих виробів виготовляють також вироби різного ступеню готовності.

Скрій — хутряна частина верху, якому у кушнірському виробництві надана закінчена форма. Скрій пальто (мал. 7) в основному складається зі стану (в), рукавів (е, ж, з), коміра (е), підкоміра (д), капюшона, а також оздоблювальних деталей: пояса або хлястика, клапанів, манжет і т.п.

У стана розрізняють праву і ліву пілочки і спинку. Коли половинка спинки об'єднується з пілочкою, стан складається із двох деталей Стан може складатися із шести деталей (якщо пілочка і спинка відрізні)

Рукава ділять на одношовні й двохшовні, за формою окату — на вшивні, реглан, напівреглан, суцільновикроєні і комбінованого покрою: по моделях — на прямі, розширені, завужені до низу, що закінчуються манжетами різних форм.

Комір є невід'ємною частиною одягу й служить його прикрасою. За формою коміри поділяють на прямі


Рис. 7. Деталі скрою жіночого пальто

(відкладні), шалеві, фасонів стійка й апаш, коміри з лацканами, із застібкою доверху. Іноді замість коміра виготовляють капюшон.

Шелси — комплекти різних по розмірах і формі хутряних пластин, необхідних для виготовлення пальто. Пластини виготовляють різних розмірів з метою раціонального використання їх на деталі (стан, рукави, комір й ін.).

Класифікація по цільовому призначенню. Побутовий одяг - повсякденні й ошатні вироби. Ошатні вироби виготовляють із дорогоцінних видів хутра.

Виробничий одяг призначений для використання в робочих умовах: для чабанів, лісорубів, мисливців і т.д.

Спортивний одяг включає різні куртки, жилети й т.п. Вони повинні бути легкими й зручними.


Формений одяг випускається як обмундирування для людей різних професій і родів служб: охорона, міліція й ін.

Класифікація по статевіковій ознаці. В залежності від статті і віку людей хутряні вироби поділяють на чоловічі, жіночі й дитячі Дитячі вироби виготовляються для хлопчиків і дівчинок і поділяються на підліткові, старшого шкільного, молодшого шкільного, дошкільного і ясельного віку

4. Розмірність хутряних виробів

5.

Хутряний одяг масового виробництва випускають відповідно до розмірних ознак За основу беруть головні (ведучі) ознаки (зріст, обхват грудей і обхват стегон)

Класифікація типових фігур по вікових групах (старша, середня й молодша}, мегоди визначення та абсолютні величини розмірних ознак типових фігур, основні розмірні ознаки і їхні умовні позначення зазначені в галузевих стандартах

Типову фігуру жінок визначають наступні розмірні ознаки:

Зріст — висота верхівкової точки, що вимірюється по вертикалі від підлоги до верхівкової точки;

Обхват грудей (третій), при визначенні якого вимірювальну стрічку накладають горизонтально навколо тулуба через виступаючі точки грудних залоз і замикають на правій стороні грудей;

Обхват стегон, вимірюється горизонтальним накладенням стрічки навколо тулуба через сідничні точки і виступ живота (стрічку замикають на правій стороні тулуба)

Типову фігуру чоловіків визначають наступні розмірні ознаки:

Зріст — висота верхівкової точки, що вимірюється так само, як і у жінок;

Обхват грудей (третій), що визначається при накладенні стрічки горизонтально навколо тулуба через соскові точки (стрічку замикають на правій стороні грудей);

Обхват талії, при вимірюванні котрого стрічку розміщують горизонтально навколо тулуба по лінії талії.

Типові фігури жінок і чоловіків згруповані в 4 повнотні групи (1, 2, 3, 4) при встановленні типових фігур жінок різниця між розмірами складає по зросту ±3 см., по обхвату грудей й обхвату стегон ± 2 см.

Для чоловіків інтервал по зросту +3см_. по обхваті грудей ±2 см. і по обхваті талії ±3 см.

При визначенні типової фігури у дітей вимірюють ріст, обхват грудей обхват талії.


Pозміри комірів визначають вимірювальною стрічкою по довжині пришивання коміра. Виготовляють коміри різних розмірів:чоловічі і жіночі від 44 -60, дитячі від 24-48.Різниця довжин по лінії пришивання для суміжних розмірів складає:для чоловічих комірів 1,2см;жіночих 1см, у комірів для дітей шкільного віку 1,2 см; дошкільного 1см.

3. Технологічне спорядження.

Технологічне спорядження має відповідати характеру роботи , яка виконується, та забезпечувати максимальну економію часу при виконанні операцій.

До технологічного спорядження скорняка – розкрійника відносять :

Ніж для ручного розкрою має лезо прямокутної, трикутної форми і «рибкою». Виготовляють ножі із сталі високої якості товщиною 0.8 – 1 мм. Лезо ножа заточують з обох боків. Ширина заточки леза складає 6 – 12 мм.

Кут різання дорівнює 2 – 2.5, що досягається при умові кута заточки 15 і кута нахилу ножа до площини різання шкурок 20 - 25.

Брусок для заточки скорняжних ножів повинен бути плоскої форми. Виготовляють його з електрокорунда з керамічною зв’язкою. Вказаний брусок використовують для додаткової заточки ножів, так як основну заточку виготовляють на точильному станку.

Шкіряний ремінь призначений для правки. леза скорняжного ножа . Виготовляють його з технічної шкіри і закріплюють на дерев’яній рамі з гвинтовим натяжним пристроєм. Перед правкою ножа на поверхню ременя наносять спеціальну пасту.

Металевий гребінець використовується для розчісування волосяного покриву хутряних шкурок і готових скроїв, в процесі якого


РИС.8 Інструменти скорняка:

а, б, в – ножі з лезами різної форми;

г – металевий гребінець.


Якого відбувається видалення підтятого й сплутаного волосу. Гребінці виготовляють із сталі товщиною 2-2,5 мм. Ширина зуба 1,5-2 мм, висота 25-30 мм, крок 3-4 мм (див. мал. 8).

Ножиці використовують при обробці хутряних викроїв зі шкурок кара- кулево-смушкової групи й для обрізання кінців ниток.

Мішечок з порошком із крейди призначений для обкрейдування країв шаблону або лекала, накладених на шкіряну тканину шкурки. Застосовують його при розкрої «у пиляння» і при інших способах фігурних з'єднань.

Волосяна щітка необхідна при зволоженні шкіряної тканини шкурки й згладжування волосяного покриву.

Трав'яна щітка застосовується для очищення або зм'якшення шкіряної тканини шкурки.

Вимірювальні лінійки з розподілом необхідні кушнірові для визначення розміру (або площі) шкурки, розмітки й креслення смуг на шкіряній тканині при застосуванні складних методів розкрою (наприклад, у розпуск), виміру відстані між кілками або цвяхами.

При розкрої деталі по лекалу або шаблону на шкурку кладуть вантаж — металеву пластину розміром не менш 8x8 см. і висотою 4—5 см.. Зазначений вантаж попереджає зсув лекала під час розкрою.

Голку, наперсток, нитки використовують при ручному зшиванні шкурки, для скріплення приставок і вставок, зшивання розрізів швів. Номера ниток і голок залежать від товщини шкіряної тканини шкурки.

Пристосування для таврування кроїв (номера скорняка-розкрійника і розміру виробу) складається з подушечки зі штемпельною фарбою й комплектів клейм.

Для швачки-мотористки передбачені наступні пристосування й інструмент.

Голки застосовують при зшиванні деталей з хутра на машині. Залежно від товщини шкіряної тканини при виготовленні виробів використовують голки різних типів з відповідною формою вістря, а також різних номерів.

Пінцет виготовляють зі сталі товщиною 1 мм. Застосовують його для заправлення волосу у середину деталей, що зшивають.

Маслянка (металева або пластмасова) використовується для змащення деталей машини.

Викрутки застосовують при установці голки в голководій, а також при ремонті й чищенні машини.

Ножиці використовують для підрізання нерівних країв при зшиванні деталей хутряних скроїв. Номера ножиців 5, 6 й 7.

Капсули призначені для установки бобіни з нитками і її промаслення при розмотуванні. Бобіну встановлюють на вертикальну вісь, що перебуває в корпусі капсули .


Рис. 9. Інструменти правщика

а - дерев'яний молоток з металевими каскадами; б і в — молотки з голівками з дюралюмінію, a — зажим для кріплення шкурок до рам: д — пристрій для витягування цвяхів.

На кришці капсули є отвір для проходження нитки в процесі шиття . Корпус капсули прикріплений до кришки стола машини.

У процесі виправлення деталей крою застосовують кілки або цвяхи, молоток і лапа.

Кілки або цвяхи використовують для прикріплення деталей крою до дерев'яних щитів. Довжина цвяхів 45 мм, діаметр 2 мм. Більш зручними є сталеві кілки довжиною 40 мм і діаметром 2,5 мм. Маючи більш загострені кінці, чим цвяхи, вони легко вбиваються й утворюють менші по розмірах проколи в шкурці.

Для кріплення хутряних шкурок до металевих перфорованих щитів використовують затиски (мал. 9, г).

Молоток (мал. 9, а, б, в) застосовують при виправленні кроїв кілками (або цвяхами) на дерев'яних щитах. У кушнірському виробництві використовують молотки різних форм. Дерев'яний молоток може мати металеві насадки (у вигляді кришок). На робочій поверхні кришок зроблена надсічка, що перешкоджає сповзанню молотка в момент удару об голівку кілка. Виготовляють такі кришки з дюралюмінію. При виправленні більших деталей і кроїв застосовують пневматичний пістолет.

Лапа призначена для витягування цвяхів і кілків з дерев'яних щитів при знятті кроїв після сушіння (мал. 9, д).

© Хмельницький нацiональний унiверситет
29016 Україна м.Хмельницький вул.Iнститутська 11